Унікальну операцію на колінному суглобі провів відомий у Кропивницькому хірург кандидат медичних наук Олександр Барков, подарувавши маленькому Данилкові Плітку можливість ходити.
Оперувати не бралися ні в лікарнях обласного центру, ні в провідних клініках України, а закордонні фахівці виставили плату за операцію у 25 тисяч доларів, яку родина із села Успенки Онуфріївського району просто не могла зібрати.
Майже у дворічному віці у хлопчика діагностували злоякісну пухлину в підколінній ямці. Лікування в Україні жодних результатів не дало, але дитину успішно прооперували у Стамбулі. Після операції Данило спостерігався в Харківському інституті патології хребта і суглобів ім. професора М.І.Сітенка. На сьогодні метастазів та інших ускладнень не виявлено. Єдине, що ускладнювало роботу і потребувало особливого хірургічного підходу до маленької пацієнта, це те, що потрібно було оперувати контрактуру колінного суглоба, адже всі чотири роки його права ніжка не розгиналася.
Розвиток самого суглоба, кісток, мʼязів, сухожиль проходив по-іншому.
– Для котрактури, тобто неможливості суглобом виконувати рухи, чотири роки – це дуже великий термін, – каже Олександр Барков. – У маленького пацієнта була стійка, четвертого ступеня, контрактура суглоба. Судячи з розвитку подій, в Україні не готові були оперувати, треба було звертатися за кордон. Але грошей у родини не було, тому і вирішили шукати висококласного спеціаліста на Батьківщині.
Онуфріївські журналісти вийшли на Олександра Васильовича. Той і не відмовився зробити операцію, але його зупиняв вік пацієнта – занадто великі були ризики.
Лікар розповів, як готувався до операції, адже все було непросто:
– Оперувати потрібно було у підколінній ямці, де проходить маса нервів, судин. Це все «запаяно» в рубцях від минулої операції, тобто анатомія змінена. Коліно зігнуте, і зайти туди неможливо, бо воно не розгинається: попереду – можна, а позаду – надто складно. А контрактура досить виражена і стійка, мʼязи не піддаються розтягуванню, а їх треба розтягнути, щоб коліно розігнулося, довелося подовжувати всі сухожилля, не допустити значної кровотечі, адже це дитина. Тож потрібно було все зважити, обміркувати і лише потім братися за роботу. А далі довелося дорозгинати ніжку – помістити її у спеціальний апарат. Адже навіть успішна операція дала змогу розігнути ніжку лише на 30 градусів. При тому, що від початку зігнута вона була більше ніж на 90 градусів. І лише завдяки тому, що є необхідний апарат, ми розігнули ніжку майже повністю. Залишилося ще 10 градусів, щоб вона повністю розігнулася. Процес це тривалий, адже мʼякі тканини адаптовані до того стану, в якому перебували чотири роки. Різко їх розтягувати не можна, бо може настати ішемія – судини не справляться, неврит – нерви не справляться. Потрібно робити все поступово та повільно. Інакше будуть проблеми, і справа може дійти до ампутації. Хоча деякі спеціалісти прямо говорили про неможливість врятувати ніжку, вмовляли батьків на ампутацію, що це не так і страшно, бо є сучасні протези, які дозволяють вести повноцінний спосіб життя. Але батьки вирішили йти іншим шляхом, і я вважаю, правильно зробили.
Прикро Олександру Баркову усвідомлювати, що в жодній лікарні області не змогли допомогти Данилкові. А от тепер в «лікарні у соснах», яку вже кілька разів оптимізовували та реорганізовували, хлопчина дістав шанс на повноцінне життя.
Тепер він мріє грати з однолітками у футбол. Він готується піти у перший клас, дарма, що пропустив рік.
Дитина усміхнена, в гарному настрої готувалась до перевʼязки, коли ми завітали в палату. Поряд був дідусь Анатолій Михайлович. Він також сповнений сподівань, що все у них тепер буде добре. От тільки за домівкою дуже сумують. Вже майже місяць перебувають вони в лікарні. І дідусь постійно умовляє онука: мовляв, потерпи тиждень – два, скоро будемо вдома.
Не втомлюються дякувати Олександру Баркову за те, що зробив, здавалось би, неймовірне, що вселив надію у завтрашній день.
Оксана ВЕРСТЮК
