У переліках найнебезпечніших професій можна зустріти пожежників, військових, поліцейських, охоронців, тренерів львів, доглядальників рептилій, навіть таксистів, касирів і вчителів... Але в жодному з них немає ріелтора. А й справді, що може бути небезпечного в продажу чи здачі в оренду людям житла? Та то лише на перший погляд. Жителька Кропивницького, яка саме цим видом діяльності й займалася, минулого року ледь Богу душу не віддала при здачі в оренду квартири майбутнім мешканцям. А було все так.
У кінці 2014 року, під Новий рік, їй зателефонував чоловік (назвемо його Г.) і забронював квартиру по вулиці Тарковського, в яку він та ще один чоловік згодом і заселилися на десять діб. Потім вони подзвонили на Різдво і сказали, що оренду хочуть продовжити. Але так більше й не з‘явилися. Коли ріелторка прийшла на квартиру, недочекавшись дзвінка, виявила ключі під килимком. Зайшовши в помешкання, почала його оглядати і знайшла дві гільзи, патрон та шомпол. Помітила жінка й те, що меблі стоять якось не так. Коли вона їх відсунула, побачила під шафами калюжу темно-бурого кольору, дуже схожу на кров. Ріелторка навела порядок у квартирі. Про те, що там виявила, нічого нікому не сказала.
А тижнів через два хтось зателефонував їй і забронював цю ж квартиру на двох осіб. Вселитися люди мали 21 січня о шостій вечора. Ріелтор прийшла заздалегідь і, чекаючи клієнтів, вхідні двері запирати не стала. Хвилин через 15 вони розчахнулися, і в квартиру ввійшли двоє чоловіків, одягнуті у все чорне, на обличчях мали маски, а на руках – гумові рукавички. Один з них тримав у руці ... пістолет. Також вона встигла помітити, що підштовхує в двері “гостей”, оскільки вона намагалася їх не впустити, її сусід К. Жінка виявилася не з лякливого десятка, тому схопилася за пістолет нападника і, долаючи його опір, опустила зброю, спрямовану на неї, вниз. Зав‘язалася боротьба: нападник схопив жертву за волосся й повалив на підлогу, потім сів зверху, щоб вона не могла й поворухнутися. Але жінка пручалася як могла, і їй вдалося стягути з нападника маску. Він тут же натягнув її назад, але вона встигла побачити його обличчя й упізнала в ньому свого колишнього квартиранта Г. У цей час другий чоловік тримав її за ноги, намагаючись зв‘язати їх скотчем. Жінка розуміла, що йдеться про її життя, тому оборонялася з останніх сил і кілька разів ударила його ногами й таки звільнила їх, почала битися з Г. При цьому лежачи на підлозі, змогла відчинити ногами двері й закричала, благаючи у сусідів про допомогу. Але ті, очевидно, поглохли... Нагадаю, була не глупа ніч, а всього лиш початок на сьому вечора. Сусід К. їх зачинив, залишившись у під‘їзді. В цей час Г. зі словами: “Закрий рота, а то пристрелю!” двічі вистрелив жінці у стегно. У неї де тільки й сили взялися, і вона скинула Г. із себе та встала на коліна, а він ударив її рукояткою пістолета по голові. Ріелторка не знепритомніла, а навпаки намагалася підвестися з колін, а Г. почав душити її за шию скотчем. Відчуваючи, що втрачає сили і от-от знепритомніє, жінка прохрипіла: “Що ти хочеш?” Той замість відповіді схопив її сумку. І тут обоє нападників кинулися навтьоки, очевидно, зрозумівши, що їм справитися з мужньою жінкою не під силу. А вона – що б ви думали? Кинулася кликати на допомогу? Ні! Як була роздягнена (а відбувалося все, нагадаю, в січні) побігла їх наздоганяти! На вулиці побачила вже тільки одного Г., який притискаючи до себе її сумочку, чимдуж утікав. Ріелторка – вслід за ним. Що робила б, аби наздогнала, напевне не знала. Але точно не відступила б. Та грабіжник завернув за ріг і зник у темряві. І тільки тоді вона зупинилася, згадала, що в неї в кишені в спідниці є ще один телефон (бо інший забрав нападник разом із сумочкою) і зателефонувала синові, правоохоронцям і в “швидку” – мала ж прострелену ногу. Від моменту нападу на жінку минуло якихось п‘ять – сім хвилин...
Уже цього року, в липні, грабіжники, яких невдовзі після нападу затримали (тільки двох – сусіда ріелторки К. і Г., третього так і не знайшли), на суді все заперечували, вини своєї не визнавали, казали, що обмовили самих себе під час досудового слідства, мовляв, тиснули на них правоохоронці. Але колегія суддів Ленінського районного суду Кропивницького дуже критично поставилася до таких заяв підсудних. Адже досудове слідство надало незаперечні докази вини К. і Г. Так, сусід ріелторки, який мешкав з нею в одному під’їзді, достеменно знав, чим вона заробляє на життя, навіть одного разу, коли посварився з дружиною, винаймав у неї квартиру. Г. теж був з нею знайомий, бо орендував одного разу через неї житло. Як двоє чоловіків знайшли один одного чи, може, були знайомі раніше (адже обоє судимі), на суді не говорилося, але те, що в них виник намір обікрасти ріелторку, довело слідство, та й вони самі про це розповідали слідчому. От тільки вони не очікували, що, по-перше, вона так мужньо поведеться і чинитиме їм такий шалений опір, а по-друге, що в сумочці жінки виявляться всього-на-всього 300 гривень, телефон та ключі від машини й кілька – від квартир...
Судова колегія кваліфікувала дії підсудних як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров‘я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою і поєднаний з проникненням у житло, та призначила Г. покарання у вигляді позбавлення волі на десять років, а К. – на одинацять. В обох, до того ж, конфісковано майно, що було їхньою власністю.
Світлана НАДУТЕНКО
