«Майстерня ліногравюри Леоніда Бондаря» – під такою назвою в художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в рамках музейного мистецького проєкту «Галерея дитячого мистецтва» відкрилася виставка до 60-річчя заснування цієї художньої школи. Виставка організована з ініціативи директора школи Ганни Тимофієнко і є ретроспективною, адже презентує твори з фонду показових прикладів учнівських робіт, виконаних у 1980-х роках.
" border="0" width="460">
Нагадаю, що художня школа в нашому місті була створена в 1959 році. Першим директором школи стала Есфір Білецька, яка довгий час працювала головним художником місцевого російського обласного державного драматичного театру ім. С. Кірова, а після його розформування – художником музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького та народного театру оперети. За час її недовготривалої роботи на посаді директора школа набула значної популярності. Це й не дивно, хто ж не хотів на початку 1960-х стати художником, фізиком чи космонавтом, вторячи романтичним настроям, що панували тоді в радянському суспільстві?
" border="0" width="460">
У 1961 році Есфір Білецьку змінив викладач рисунка Анатолій Шевченко. Ясно пам’ятаю струнку постать цього вдумливого, конструктивного вчителя. А в 1963-му директором школи стає художник та педагог, випускник Одеського художнього училища ім. Грекова Юрій Іващенко, який зібрав потужну плеяду сповнених сил та творчих амбіцій викладачів. Один з них – нині народний художник України Михайло Надєждін – виступив організатором «Виставки чотирьох» (М.Надєждін, Л.Бондар, Ю.Іващенко та Л.Ходак) у картинній галереї, яка незвичайними для тогочасного суспільства творами викликала ажіотаж. Інформаційно вернісаж супроводжувала мистецтвознавець, також викладач школи, Олена Гуренко, яка і донині продовжує тут працювати.
" border="0" width="460">
За керівництва Юрія Іващенка, а це майже 30 років, школа сформувалася як стабільний, високопрофесійний мистецький навчальний заклад і яскравий культурницький осередок людей мистецтва, у яких я навчався не лише малювати, а й жити. Як можна забути м’яку та добродушну Галину Плісову (Печенькову), енергійного і неймовірно завзятого Леоніда Бондаря, який віддав школі фактично все своє творче життя, був завучем і директором, вступив до Національної спілки художників України, став одним з перших лауреатів обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна, відзначений званням «Заслужений працівник культури України». За понад 20 років його керівництва, фактично від зародження української незалежності, школа участю в конкурсних виставках вийшла на всеукраїнський і міжнародний рівні.
" border="0" width="460">
Була у Леоніда Івановича й особлива пристрасть – ліногравюра, якою він захопився на початку 1960-х років і досяг в цьому мистецтві неабиякої майстерності. Нею він з радістю ділився зі своїми учнями. Ще на початку 1970-х наполіг, щоб для школи придбали великий офортний станок. Так і з’явилася своєрідна майстерня дитячої ліногравюри. Особливість цієї техніки – в широкій доступності матеріалу та простоті виготовлення інструментів. Адже частини якісного лінолеуму було легко знайти на будь-якому будівництві, так само, як і виготовити різці для гравірування з перетинок старої парасольки, якщо у вас не було можливості користуватися офортним станком, замість пресу годилася проста столова ложка.
Кольорова ліногравюра на відміну від чорно-білої має свої технічні складності, адже під кожний колір гравірується окрема пластина лінолеуму, а відбитки робляться від світлого до темного кольорів, накладаючи один на один.
" border="0" width="460">
26 творів, представлених в експозиції нинішньої виставки, вражають не лише ясністю задумів, декоративністю та майстерністю гравірування, а й підбором навчальних тем – українські народні свята та обряди, зокрема «Водіння кози», «Калита», ілюстрації до літературних творів за мотивами ярмарку, популярних народних казок «Жар-птиця», «Гуси-лебеді», «Іван-Побиван», «Козак Мамарига» та інші, а також побутові композиції, наприклад, «Моя бабуся», які легко розпізнаються навіть без назв та виказують зацікавленість вчителя та його вихованців етнокультурними мотивами історії України.
Андрій НАДЄЖДІН, випускник школи, заслужений художник України, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна/i>
