Післязавтра, 13 вересня, програмісти усього світу відзначатимуть своє професійне свято. Чому саме цього дня? Вікіпедія пояснює це так: 13 вересня (у високосний рік – 12 вересня) – 256-й день у році, а це число "відповідає кількості чисел, які можна представити за допомогою одного восьмибітного байта, поширеній одиниці вимірювання обсягу даних". Ви нічого не второпали? Не переймайтеся. Це – чи не єдине малозрозуміле широкій публіці місце в опублікованому нижче матеріалі, приуроченому до Дня програміста.
"Програмувати може навчитися кожен. Але без математики далеко не зайдеш"
Перш ніж вникнути в особливості програмістської роботи, автор спробував з’ясувати, як стати гарним спеціалістом з програмування і чи потрібен для цього природний талант. Розпитав про це я Степана Паращука, доцента кафедри інформатики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, кандидата фізико-математичних наук.
Науковець відповів, що, аби навчитися програмувати на пристойному рівні, зовсім необов’язково бути наділеним відповідним талантом.
– Якщо людина хоче навчитися програмувати, вона цьому обов’язково навчиться, – сказав доцент Паращук. – Просто треба сумлінно вчитися. І наші студенти, які, обравши кваліфікацію "Розробник комп’ютерних програм", не б’ють байдики, уже до кінця першого курсу уміють програмувати. А більшість їх, підкреслю, навчається цьому з нуля. Так, із двадцяти двох цьогорічних першокурсників лише двоє навчалися програмуванню в школі, решта опановувала готові програми.
До того ж, за словами Степана Дмитровича, оволодівши однією мовою програмування, другу вивчити не надто складно, оскільки всі ці мови – схожі.
– Це – не японська й англійська, які дуже різняться між собою, – вдався до порівняння з людськими мовами Степан Паращук. Також він повідомив, що випускники факультету, які показували добрі результати з програмування, зазвичай добре влаштовуються в житті.
– У Кіровограді програміст може заробляти й дві тисячі доларів на місяць, – сказав Степан Дмитрович. – У Києві ця робота оплачується ще краще. Але гірше, ніж у високорозвинених країнах. І замовники програмного продукту, який створюється в Україні, – це в основному компанії з таких країн. Вони використовують українських програмістів як дешеву робочу силу. Україна в цій сфері працює головним чином на закордон. Можливо, колись ситуація зміниться. Та як би там не сталося, попит на кваліфікованих програмістів в нашій країні є й тепер, і в Кіровограді – також. Такому фахівцеві знайти роботу – нескладно. Щоправда, диплома про вищу освіту для цього замало. У майбутньому, як показують наукові дослідження, професія програміста користуватиметься ще більшим попитом. А щоб бути затребуваним, програміст має постійно працювати над собою, займатися самоосвітою. Мушу сказати, що програмістська робота – не з легких, адже цим людям доводиться як мінімум вісім годин на добу працювати головою. Чи так вже й необхідно, запитуєте, програмістові знати математику на університетському рівні? Звісно, мови програмування можна вивчити і на курсах, а потім створювати інтернет-сайти. Але коли замовлення – більш серйозне, без знання математики програмістові не обійтися. Тому свого часу багато радянських спеціалістів, знавців математики, перебралися за кордон, де їх охоче взяли на роботу компанії, які займаються створенням комп’ютерних програм.
"Математика мене ніколи не цікавила"
Євген Обрезков – один з випускників фізико-математичного факультету Кіровоградського державного педагогічного університету, чия професійна діяльність – створення комп’ютерних програм. У свої двадцять два роки Євген уже керує відділом у місцевій інтернет-компанії "Онікс-системз".
– Захоплення комп’ютерами у мене – спадкове, – розповів молодий чоловік. – Батько давно цікавиться електронікою, перший свій комп’ютер він зібрав самотужки. Це була звична для тих часів машина – без "мишки", з операційною системою DOS. У три роки я вже умів працювати з тим комп’ютером. А у п’ять років знав кілька мов програмування. Батько навчив…
На запитання, як він ставиться до математики, Євген відповів, що ніколи не захоплювався цією наукою – ні в школі, ні в університеті.
– Опанував тільки ту її частину, яка стосується програмування, – зізнався програміст. – Потреби в інтегральних розрахунках я до цих пір не відчув у своїй роботі.
А що стосується власне програмування, Євген не приховує, що в університеті з цього предмета мав добрі результати.
– На першому курсі я знав те, що передбачалося навчальною програмою третього, – каже він.
Вважаючи себе програмістом від природи, Євген все ж переконаний:
– Яким би талановитим ти не був, не досягнеш багато, якщо не працюватимеш постійно над собою, не самовдосконалюватимешся.
– А ще гарний програміст має бути наділеним такими рисами, – доповнила Євгена Світлана Невмержицька, менеджер з персоналу компанії "Онікс-системз". – Це – креативність мислення та посидючість. І, звісно, програміст має знати англійську. А є вища освіта чи її немає – не важливо. Серед програмістів у нашій фірмі є і самоучки. Є з вищою гуманітарною освітою. Доводилося мати справу і з такими, що мають наукові ступені з точних наук, а як програмісти – неспроможні. Якого віку, питаєте, наші програмісти? Переважно – до тридцяти років…
– Буває, доводиться працювати і у вихідні, і ночами, – розповів про характер програмістської роботи Євген Обрезков. – Навантаження в часі – нерівномірне. Усе залежить від обсягу замовлень, терміновості роботи. Наші замовники в основному – закордонні компанії. Ми створюємо різний програмний продукт – й інтернет-сайти, й комплексні програми (сайт такої програми – це лише видима для стороннього користувача її частина), і додатки до мобілок, й так званим інтернетом речей займаємося. Що це таке? Це – об’єднання з допомогою комунікаційних мереж в одну систему, наприклад, побутових приладів.
Поцікавився автор цих рядків у Євгена і професійними забобонами програмістів.
– Є серед нашого брата дуже забобонні люди, – визнав молодий чоловік. – Найпоширеніший забобон такий – не рекомендується "заливати код на продакшн" (Євген намагався мені розтлумачити, що це означає людською мовою, я ж зрозумів тільки те, що це – дуже відповідальна робота. – Авт.) у п’ятницю увечері. Якщо порушити це правило – потім може виявитися, що при створенні коду допущено помилку, і доведеться переробляти все заново.
На шкільних уроках інформатики йому нудно
Зустрівся автор цих рядків і з представником покоління, за яким – майбутнє сфери програмування. Це – Дмитро Карауш, семикласник Кіровоградського колегіуму. Програмуванням він займається уже близько року. Опановує цю науку хлопчик у місцевій приватній школі програмування "Ш".
На запитання, як він опинився у лавах програмістів, Дмитро відповів так:
– Років з два тому я зацікавився, як створюються комп’ютерні ігри. Пробував програмувати самотужки. Читав статті на цю тему. Щось зрозумів у них, щось – ні. А торік навесні узяв участь у фестивалі "VesnaSoft" (місцевий молодіжний IT-фестиваль, одним з організаторів якого є все та ж школа програмування "Ш". – Авт.). Я представив тоді власну програму для тестування знань школярів. Написав я її за два місяці. Така простенька програма…. (Дмитро не став хвалитися, що за неї його було відзначено спеціальним призом, про це автор дізнався уже після розмови з хлопчиком із сайту фестивалю "VesnaSoft". – Авт.) Після фестивалю мене взяли у "Ш". Ось уже другий рік займаюся у цій школі.
Як розповів Дмитро далі, він майже весь вільний час проводить у "Ш". Це, за його словами, зовсім не шкодить основному заняттю – навчанню в колегіумі. До речі, там, у колегіумі, найбільших успіхів Дмитро досяг у точних науках. "Мені дуже подобається математика", – сказав він. А от на уроках з інформатики Дмитрові, за його словами, не цікаво. Програма загальноосвітньої школи з цього предмета для нього – поверхова.
Що ж стосується досягнень на програмістській ниві, найбільшим з них хлопчик назвав відеощоденник для мобільного телефону. "Я його в інтернеті опублікував, кожен може "скачати". Зараз працюю над іншою програмою для мобілки – гру зі складання ось таких пазлів", – сказав Дмитро і продемонстрував картонну коробочку. За його словами, комп’ютерного аналога саме цього виду пазлів ще не створено.
На запитання, чи не збирається він після школи вступати до вишу, де навчають на програмістів, дванадцятирічний хлопчик відповів, що ще не думав про це. А на запитання про те, без якої риси характеру не можна досягти успіху в програмуванні, Дмитро Карауш сказав: "Без наполегливості. Треба вміти доводити справу до кінця".
Записав Віктор КРУПСЬКИЙ
