— Поточний призов відрізняється чим-небудь від попередніх?
М.Т.: — Військкомат працює зараз над виконанням державного завдання — направленням громадян призовного віку до ЗС та інших військових формувань України. Цього разу нам потрібно направити туди удвічі більше юнаків, ніж ми це робили раніше. Замість 250-300 — близько шестисот. Це пов’язано із тим, що збіглися у часі демобілізація тих, хто пішов у військо навесні 2004 року, і призваних восени 2004 року, які за Указом Президента служили вже замість півтора року — рік (особи із вищою освітою — дев’ять місяців). Через звільнення значної кількості строковиків у ЗС та інші військові формування України треба призвати 46 тисяч осіб. У зв’язку з тим, що основна частина громадян, які ідуть служити з нашої області, проживає в Кіровограді і Кіровоградському районі, на наш об’єднаний міський військовий комісаріат припадає левова частка із загальнообласного набору. Уже можна констатувати, що багато громадян призовного віку демонструють низьку виконавську дисципліну, не з’являючись на медкомісію, порушують українське законодавство.
— Про що саме йдеться?
М.Т.: — Задля виконання доведеного нам наряду, ми запросили, розіславши повістки, до комісаріату 2727 осіб. За місяць роботи медкомісії на неї не з’явилося 944 особи. Ці люди підпадають під дію статті кримінального кодексу за ухилення від військової служби (позбавлення волі від трьох до п’яти років). Звернення військового комісаріату до батьків призовників, до них самих, керівництва підприємств та організацій, де працюють батьки, суттєво не впливають на ухильників. Із оповіщених 2727 осіб з’явилося на медкомісію лише 655. У зв’язку із цим військкомат налагодив співпрацю (щодо розшуку призовників) із міським управлінням МВС, яке надаватиме щодня три екіпажі патрульно-постової служби. Будемо шукати ухильників, доправляти у військкомат, з’ясовувати причину їхнього ігнорування виклику за повісткою. Хоча повістки і не обов’язково треба розсилати. За законом, призовник сам зобов’язаний з’явитися до військкомату після оголошення призову. А повістку йому вручають уже безпосередньо перед відправленням до військ. Можливо, дехто не з’являється до нас, бо має право на відстрочку. Але у цьому випадкові призовник також має з’явитися до військкомату. Це потрібно для перевірки і підтвердження його права на неї. Якщо людина таке право має, то вона лише підтверджує його і навіть медкомісію не проходить, а повертається додому.
— Що може бути причиною ігнорування закону?
М.Т.: — Гадаю, причин кілька. Це надзвичайно низький рівень виконавської дисципліни, пов’язаний із неправильним розумінням демократії. Невиконання законодавчих актів — це не демократія. Громадян, які нехтують покладеними на них обов’язками, буде притягнено до адміністративної або кримінальної відповідальності (залежно від правопорушення). Інша причина — страх позастатутних стосунків між військово-службовцями, так звана дідівщина. На командирів усіх підрозділів покладено завдання викорінювати це явище (якщо воно там існувало). Турбота про солдата в армії оголошена надзавданням. Сьогодні ми маємо змогу послухати демобілізованого із Президентського полку старшого солдата Андрія Охріменка, який, поміж іншим, розповість і про те, чи траплялися випадки позастатутних стосунків у їхньому полку.
Надзвичайно багато призовників мають погане здоров’я. Із 655 осіб, які пройшли медкомісію, 555 довелося направити на додаткове обстеження. Звідки вони часто не з’являються у зазначений термін до військкомату. До цього часу таких 377 осіб. Зазначу, що їм загрожує адміністративна відповідальність (штраф — від 17 до 51 гривні). І тих, хто не з’явився до військкомату за повістками, і тих, хто не повернувся вчасно із додаткового обстеження, будемо розшукувати й доправляти на комісію спільно із працівниками органів внутрішніх справ. Ми постійно сповіщаємо про необхідність прибуття у військкомат призовників, їхніх батьків, сусідів, телефонуємо до них додому. Нещодавно домовилися із головою призовної комісії, заступником міського голови Олегом Бердниковим, що прізвища, імена та по-батькові ухильників від військової служби буде надруковано в місцевих газетах. Можливо, хоч це подіє на них та пробудить їхню совість. Ну а про умови військової служби найкраще розповість той, хто тільки-но демобілізувався. Про це буде цікаво дізнатися і тим, хто там побував, і усім іншим.
А.О.: — Служити в армії я мріяв із дитинства. Тому й готувався до цього. Служив у Президентському полку в Києві у роті спеціального призначення. Служба була надзвичайно цікавою. Нас учили діяти за екстремальних умов. Виїздили на полігон, де оволодівали багатьма видами зброї, десантувалися із бронемашин і танків. Навчання відбувалися і вдень, і вночі, у різні пори року. Тож різноманіття вистачало. У нашій спецроті фізичною підготовкою ми займалися двічі на день, узимку бігали в маскхалатах на лижах. Училися штурмувати будинки, захоплювати противника. Окрім цього, брали участь у різноманітних заходах у місті Києві. Мене часто уже питали про те, як нас годували, у що одягали. Годують там добре. Тим, хто має зріст під два метри, замість звичайної порції видають півтори. Обмундирування усе було новим (польове, маскхалати, парадне, білизна, онучі), ніхто нічого після інших не доношував. У частині ми жили в кімнатах-кубриках по шестеро осіб. На полігоні, як і в самій частині, у казармах у холодну пору року — тепло, а гарячу воду подають протягом цілого року. Кожен військовослужбовець-строковик протягом служби приїжджає додому у відпустку, що триває до 20 днів у солдата і до 25 — у сержанта. Звільнився я у званні старшого солдата на посаді старшого стрільця. Хто хоче служити далі, може лишитися на контрактну службу. Багато моїх друзів так і зробили. Під час служби випадків позастатутних стосунків у нашій частині не було. Командування ставилося до найменших подібних проявів якнайсуворіше. Як і до можливого вживання алкоголю чи наркотиків. Таких випадків у нас теж не було.
Доволі часто ми ходили у звільнення. Це, передусім, залежало від того, наскільки військовослужбовець ретельно служить і не порушує дисципліни. Коли до когось із нас приїжджали батьки, то звільнення надавали обов’язково.
У роті почесної варти нашого полку служба була дещо іншою, але не менш цікавою. Хлопці постійно готувалися й виїздили на урочисті заходи, де були присутніми державні діячі найвищого рангу України та інших держав. Службою своєю я задоволений. Багато чого навчився і побачив за півтора року. Бажаю й іншим цього.
М.Т.: — Додам, що командування частин докладає значних зусиль, щоб ганебного явища позастатутних стосунків не існувало. Про це із солдатами командири говорять часто. Бо ніхто не давав нікому права принижувати іншого. Якщо ж хтось нехтує цим, то на нього очікує штрафбат, де буде достатньо часу на обмірковування того, навіщо було собі псувати життя.
У армії хлопці стають самостійнішими, здатними виконати наказ, виявивши винахідливість, а надалі уже самі керують діями підрозділів. Ніде так докладно, як у армії, не розповідають і не пояснюють ситуацію у країна і світі. Гуманітарна підготовка у військах, спрямована на формування розумної, гуманної, законослухняної особистості.
— Армія поступово переходить на професійні рейки. Наскільки охоче кіровоградці підписують контракт на військову службу?
М.Т.: — Цього року наш комісаріат має запросити на контрактну службу сто осіб. На перше серпня ми вже направили у війська сімдесят вісім контрактників. Серед них і ті, що відслужили строкову службу, і ті, що не служили. Президент України видав указ, за яким особи з вищою освітою, що не відбували строкової служби, можуть служити за контрактом. Таких хлопців із Кіровограда ми вже маємо чотирнадцять. Коли навесні наші працівники спілкувалися із випускниками ВНЗ щодо можливості проходження ними контрактної служби, дехто скептично ставився до цього. Мовляв, і вчитися пішли, щоб не служити. Але не знайшовши роботи за фахом, частина із тих скептиків усе ж вирішили піти в армію. Хоча треба визнати, що доволі значна частина контрактників усе ж звільняються зі служби. В основному через затримку із забезпеченням житлом і ще не надто високу заробітну плату.
— Куди саме традиційно відправляють служити хлопців з міста й району?
М.Т.: — Щонайменше 25 осіб кожного призову направляємо в навчальну частину прикордонних військ (Чернігівська область). Керівник прикордонних військ неодноразово нагороджував грамотами наш військкомат і особисто начальника відділу призову за якісний відбір призовників до служби. Останніх три роки нас відзначають як кращих. Серед хлопців не було жодного поверненого через стан здоров’я чи з інших причин. Традиційно направляємо призовників служити на флот — на малий десантний корабель “Кіровоград” і корабель “Григорій Куроп’ятников”, шефами яких є, відповідно, Кіровоградська міська рада й Кіровоградський район. У Президентський полк раніше постійно відправляли трьох-чотирьох хлопців. Зараз маємо направити 28 осіб. Наших призовників там оцінили й хочуть мати їх у своєму полку. Багатьох спрямовуємо у десантники: у місцевий навчальний центр і в Білгород-Дністровський. А загалом призовники з міста й району служать по всій Україні. І служать добре, бо нарікань у командування Південного оперативного командування на роботу нашого військкомату немає.
— Коли саме відбудуться перше й останнє відправлення у війська і коли армія перейде на один призов?
М.Т.: — Перше відправлення відбудеться 19 вересня у навчальний центр “Десна”(водії, механіки-водії танків, бронемашин, зв’язківці). Останнє відправлення — 24 листопада — у штаб Південного оперативного командування. Із двох призовів на один ми зможемо, ймовірно, перейти 2007 року. Але це лише припущення. 2006 рік засвідчить, чи ітимуть громадяни України служити за контрактом, як триватиме державна програма реформування ЗС щодо їхнього комплектування військовослужбовцями за контрактом. Загалом перейти до формування ЗС на професійній основі заплановано 2011 року.
— Частина призовників (та їхні батьки) хотіли б служити поближче до рідних місць. Чи можливо це?
М.Т.: — 2001 року міністр оборони видав указ про комплектування військ за територіальним принципом: де призовник мешкав — там і служив. Але наступного ж року від цього принципу відмовилися. Тому що значно зросла кількість випадків пияцтва і вживання наркотиків серед строковиків, яким усе те зілля приносили рідні і друзі. Почастішали випадки крадіжок військової техніки і майна, бо демобілізовані місцеві колишні солдати знали, звідки і як усе те можна винести. І домовлялися про це із тими, хто ще служив. Вісімдесят відсотків нинішніх призовників служитимуть по всій Україні, що розширить їхнє уявлення про країну, її людей. Двадцять відсотків — у межах нашої області або в сусідніх областях. Це будуть переважно ті, чиєї допомоги може потребувати сім’я призовника. За потреби його можна буде швидко відкликати додому.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
