Зокрема, миру громадянського. Бо виявилося, що звичний для нашого суспільства спокій, який ми не втратили навіть при здобутті незалежності, – не вічний, а легендарна поміркованість українського народу, ним же і висміяна (наприклад, у пісні "Братів Гадюкіних" "А на Україні – лад і спокій"), – це стереотип, який не витримав перевірки жорстокою дійсністю. Невже ж ми, українці, винайшли цінності, дорожчі від суспільної злагоди, людських життя і здоров’я? Про це я запитав у деяких своїх мудрих знайомих.
– Це зухвальство і злодійство – штурмувати будинки органів влади, – сказав Залмен Філер, професор Кіровоградського державного педагогічного університету. – Та й об’єктивних причин для того, щоб побити вікна в якійсь державній установі, я не бачу. Це все казки – розповіді про те, що ми останнім часом живемо гірше, ніж раніш. От зараз Кравчук усіх повчає. А в часи його президентства професори, щоб прогодувати себе, брали в руки лопати, тоді ж було сконструйовано знамениту “кравчучку”. Тепер же зайди в двір будь-якої багатоповерхівки і подивись, скільки там машин стоїть… Не знаю, кому потрібний безлад, який відбувається в Києві, й не тільки в Києві, і як це можна було допустити. Піддаватися звірячим інстинктам і вчиняти погроми – це не діло. Якщо є питання до влади – їх треба вирішувати мирно, шляхом переговорів.
Станіслав Степаненко, заслужений працівник культури, засновник дитячого ансамблю духових інструментів "Зміна", ніби чекав, що я звернуся до нього із цим запитанням.
– Я не зрозумів радості, з якою деякі ЗМІ повідомили про захоплення мітингувальниками держадміністрацій ряду областей, – сказав Станіслав Макарович. – Це ж беззаконня. Звісно, кожна політична сила хоче влади. Але боротися за неї потрібно конституційними методами. Слава Богу, що в Кіровограді обійшлося без погромів держустанов. Бо хто постраждав би першим від анархії? Звичайно, прості люди, а не політики. Припинилися б виплати пенсій, зарплат бюджетникам. Ось у деяких областях утворилися якісь нові органи, які взяли на себе повноваження державного управління. Це ж так країну можна розірвати на шматки! Повністю підтримую голову облдержадміністрації Ніколаєнка, який намагається дослухатися до голосу опозиції і каже, що спірні питання треба вирішувати через діалог, через компроміс. Гадаю, кіровоградці спроможні показати приклад цього усій Україні.
– Зміна влади повинна відбуватися в законний спосіб, – висловив упевненість Віктор Ануфрієв, директор загальноосвітньої школи № 34 Кіровограда. – Щоб потім опозиція не казала, що влада – нелегітимна. А стосовно нетерпимості, яка охопила частину українців, скажу словами Архімеда: суспільство, яке не поважає себе, не матиме хліба.
– Не годиться захоплювати органи державного управління, – сказав Віктор Желтобрюх, директор ТОВ "Фірма "Ось". – Інша справа – яким це управління має бути. Я, наприклад, вважаю, що Україна як держава повинна бути парламентсько-президентською республікою. За такої системи влада буде більш відповідальною. Та міняти систему влади слід у конституційний спосіб…
Наостанок же автор цих рядків дозволить собі навести слова кіровоградського священика Андрія Шимановича, які він сказав у ході недавнього, приуроченого до Дня соборності та свободи України, "круглого столу" в будинку міської ради: "Якщо ми спробуємо звести все те, чому вчив Христос, до якогось єдиного знаменника, якщо ми спробуємо виділити якусь єдину квінтесенцію з високого Євангельського вчення, то цією квінтесенцією, цим основним стрижнем, на котрому тримається все, чому вчить християнство, буде таке поняття, як людяність. Наш Господь і Спаситель Іісус Христос був і чудовим проповідником високої моралі, і тлумачем старозавітного закону, і видатним чудотворцем, і законодавцем (в етичному сенсі цього слова), але найголовніше – Він був справжньою Людиною у повному сенсі цього слова. І від нас Він не вимагає того, щоб ми із піною на устах доводили свою правоту та із ненавистю ставились до представників інших народів чи релігій. Як писав відомий філософ і публіцист Григорій Померанц, "диявол починається із піни, що з’являється на устах янгола" і "стиль полеміки важливіший, аніж предмет полеміки".
Віктор ІВАНЕНКО
