Який подарунок може зробити художнику галерея? І конкретно: Юрію Вінтенку – галерея "Єлисаветград" Миколи Цуканова? Зрозуміло – організувати виставку його робіт. І вона це робить залюбки, не рахуючись з тим, який зиск матиме від цього приватний заклад культури. А власне, чого була б варта галерея без вернісажів? Нинішній вернісаж присвячений ювілею Юрія Вінтенка, сину прекрасного кіровоградського живописця Бориса Вінтенка, котрий пішов у кращі світи у 2002 році.
У виставковому залі популярної кіровоградської галереї народу зібралося – не протовпитись. Я вже неодноразово писала, що цукановські вернісажі користуються увагою публіки. Тут можна зустріти, зокрема, художників, про яких частенько забуваєш до часу. Принаймні у мене зустріч з деякими майстрами пензля і різця викликала реакцію: "Дивіться, хто прийшов!" Я перепрошую.
А загалом, контингент відвідувачів галереї стабільний. І багато хто з кіровоградців може похвалитися, що не пропустив жодного вернісажу й тематичних виставок в "Єлисаветграді". А оскільки нинішня виставка, як зазначалося, ювілейна, то для Юрія Борисовича знайшлися теплі слова не тільки у його колег в особі художника і музейного співробітника Андрія Надєждіна, котрий вітав ювіляра від імені своєї родини – народного художника Михайла Надєждіна і Оксани Надєждіної, а також від меморіального музею Осмьоркіна. До речі, з музеєм у Юрія Борисовича давні творчі стосунки. Одне з кращих полотен нинішньої експозиції – інтер’єр цього закладу. Так мені здається. Звісно, смаки у публіки дуже різні. Та якщо говорити лише про себе… Раптом би Юрій Борисович сказав: "Вибирай, що б ти хотіла. Дарую". Що я вибрала б? О, вже знаю. "Влітку". На середнього розміру полотні зображено зламаний тин (чи просто шматок штахетника) і рожевий кущ. Чому саме це полотно впало мені в очі, та й у душу проникло, не знаю. А взагалі, фантазую. Що б було, якби художник кожному стрічному роздавав свої роботи? Зате він їх щедро демонструє! Всім і кожному. В творчій палітрі Юрія Вінтенка переважають пейзажі. "Сільський мотив", "Біля водойми", "У серпні", "Лавровий мотив"… Здається, Андрій Надєждін процитував жартівливі слова автора виставки: "Я – останній барбізонець", натякаючи на свою любов до сільських пейзажів. Хоч, як і кожному живописцю, йому не байдужі й урбаністичні мотиви. Я обов’язково відзначила б картину "Київ. Шулявка вночі".
Однак повернімося до самого вернісажу, тим більше, що, як зазначала, вітали ювіляра не лише колеги по мистецтву. Майбутні барбізонці й урбаністи зі школи мистецтв селища Нового, де Юрій Вінтенко працює викладачем, завітали на ювілей з квітами, подарунками. Представниця обласного художнього музею Валентина Ноженко дякувала художнику за співпрацю, адже Юрій Борисович – один з найактивніших друзів музею. Свою повагу і приязнь прийшли висловити Вінтенку і представники письменницького цеху в особі голови обласного відділення Національної спілки письменників Василя Бондаря та поета, а за сумісництвом лікаря Володимира Могилюка.
Під музику саксофона народ спілкувався, пригощався, та ще й прагнув зробити фото на пам’ять. З ювілеєм, Юрію Борисовичу.
