Скажемо відверто: таке писати міг лише дилетант, людина, далека від релігійного життя. Будь-який православний календар, виданий Українською Православною Церквою, засвідчує, що 5 (18 за новим стилем) вересня — день пам'яті пророка Захарії та святої праведної Єлисавети, батьків Іоанна Предтечі, у якого хрестився Ісус Христос.
А якщо відкриєте другий том "Настільної книги священнослужителя" (1978 р.), який складає Місяцеслов, чи ж відкриєте "Мінею" за вересень, то знайдете там основні відомості про життя і духовний подвиг святої праведної Єлисавети. В усьому православному світі, де шанують канони святої Церкви, за особливим чином здійснюють службу в пам'ять святої Єлисавети.
Православні християни добре знають, що у Місяцеслові зберігається те, що закарбувала історія Церкви. Але саме історія Церкви у кожен період писалася по-різному: матеріали, способи їх відбору і зберігання у Церкви були різними. Але це вже справа Церкви, а не Матівоса, кого зараховувати до святих, а кого ні. На відміну від його образливих для всіх наших віруючих тверджень ми заявляємо: Єлисавета значилась і значиться серед святих нашої Церкви. І саме на честь цієї Єлисавети було названо фортецю, яку почали будувати у 1754 році, фортецю, з якої почалося заснування нашого міста, первісним ім'ям якого було Єлисаветград.
Ще у першій половині позаминулого століття в Успенському соборі зберігалася місцешанована у місті ікона "Єлисаветградська", для якої була виготовлена срібна риза. 14 липня за старим стилем (27 липня) здійснювалося святкування на честь цієї ікони. На жаль, її доля склалася трагічно. У роки тоталітарного режиму ікона щезла. Та на все воля Божа. У 1995 році у Харкові було віднайдено рукопис акафісту на честь ікони Божої Матері "Єлисаветградська", а в церковних архівах Санкт-Петербурга — чорно-білий малюнок — копію ікони "Єлисаветградська", на основі якого було створено величну ікону. Її освячення відбулося у Спасо-Преображенському соборі 19 квітня 2003 року. І ось тепер біля цієї ікони, як біля ікони святої Єлисавети, виставленої у цьому ж соборі, моляться сотні віруючих і відчувають у храмі віяння благодаті Божої.
10 червня 2003 року комісія Кіровоградського єпархіального управління визначила ікону "Єлисаветградську" як гідну шанування і представила відповідні матеріали на розгляд комісії по канонізації святих Священного Синоду УПЦ.
18 вересня, коли місто відзначатиме свій 250-річний ювілей, на центральній площі відбудеться святковий молебень перед іконами "Єлисаветградська" та святої праведної Єлисавети, яка є покровителькою і заступницею міста. 3 цими ж іконами відбудеться хресний хід до фортечних валів, де буде відслужено урочисту Божественну літургію.
Ім'я святої Єлисавети дороге для кожної православної людини, для всіх, хто читає і сприймає "Біблію", і нам, віруючим, прикро, що заслужений журналіст Юрій Матівос так незаслужено поводиться з цим іменем, вдається до святотатства, виявляє незнання православних норм.
На закінчення ще стосовно одного риторичного запитання автора: "У Кіровоградській області... зареєстровано 482 релігійні організації 32-х церков. Чому всі общини повинні поклонятися невідомо чиїй святій і чи захочуть вони це робити? Надто віруючі УПЦ Київського патріархату... чи змиряться вони з тим, що покровителькою міста хтось хоче проголосити святу не їхньої церкви?"
По-перше, чия Єлисавета свята, достеменно відомо. Це свята для віруючих усього православного світу.
По-друге, ніхто нікого не силує поклонятися їй чи ні.
По-третє, святі в усіх православних церквах світу — одні й ті ж. Тож і УПЦКП має шанувати святу Єлисавету. Інша річ, яка Церква є канонічною і благодатною, а яка — ні. Але це вже інша тема церковних дискусій.
По-четверте, мова йде про відновлення історичної справедливості, про повернення місту його первісного імені, яке в нього було вкрадено. І нам думається, що віруючий будь-якої конфесії згодиться: нічого красти не можна.
По-п'яте, переважної більшості з отих 32 церков, на які посилається автор, 250 років тому і в помині не було. Усі перші храми в Єлисаветграді були православними. На противагу православ'ю чимало нині зареєстрованих релігійних організацій беруть свій початок з другої половини XIX століття, а ще більше — сформувалися уже в роки незалежності нашої держави внаслідок проповідницької діяльності зарубіжних місіонерів. Тож чи варто відмовлятися нам від нашої історії, від православної культури?
Ми цілком підтримуємо ті положення, які викладені у відкритому листі депутата обласної ради від міста Кіровограда (Єлисаветграда) Віктора Громового, опублікованому у "Вечірній газеті" поряд з матеріалом Ю.Матівоса. На цій же сторінці опубліковано і звернення учасників зібрання клубу "Ветеран", у якому міститься докір священнослужителям та єпархіальному управлінню про те, що вони, мовляв, зневажають Конституцію, втручаються у політичні перипетії.
Звичайно, не справа Церкви займатися політикою. І вона нею не займається. З повною відповідальністю заявляю, що єпархіальне управління з повагою ставиться до Конституції, законів держави. Справді, Церква відокремлена від держави. Але Церква не відокремлена від суспільства. Ветеранів війни та праці, збройних сил та дітей війни збирається у храмах нашої Церкви аж ніяк не менше, ніж у клубі "Ветеран". І ніхто не позбавить їх права на висловлення власної думки щодо імені міста. А ця думка у більшості православних християн пов'язується з іменем святої Єлисавети, рідної тітки Божої Матері.
Така наша точка зору. А яке рішення прийняти — це, звичайно, справа органів державної влади, які мають узагальнити пропозиції громадськості.
З повагою Пантелеімон, Єпископ Кіровоградський і Олександрійський, керуючий Кіровоградською єпархією УПЦ
