Наближається День пам’яті та примирення і 76-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 – 1945 років. Ця війна торкнулась практично кожної української сім'ї. Про одного з її учасників я і хочу розповісти.
Мова піде про нашого земляка Всеволода Васильовича Ніколаєвського, дядька моєї дружини. Ця мужня людина пройшла всю Другу світову буквально з першого і до останнього дня. Втім, пройшла, це невірно сказано. Вона геройські воювала, причому у самому її пеклі, була багаторазово поранена і контужена, одержала численні бойові нагороди.
Народився дядя Сєва у тоді ще Єлисаветграді в 1921 році. В дитинстві разом зі старшою сестрою Валентиною, тобто з моєю майбутньою тещею, жили у батьківському будинку, що і зараз стоїть у Сінному провулку. Колись його побудували їхній дід з рідним братом на дві сім’ї. Якось я возив уже дуже немолодих брата із сестрою до цього будинку їхнього дитинства. Валентина Василівна впізнала в ньому «своє» віконечко, бо діти тоді жили кожен в окремій кімнатці.
Одразу після школи Всеволод пішов працювати на завод «Червона зірка», де ще з часів братів Ельворті трудився його батько. Там же майже все своє трудове життя працювала старшим бухгалтером відділу збуту і його старша сестра Валентина. Можливо, і зараз хтось з ветеранів червонозорівців її пам’ятає. Їхній батько, Василь Іванович, пішов на пенсію з посади технолога одного з цехів заводу. До речі, його ще молодого жінка Роберта Ельворті Мері особисто майже насильно відправила на лікування від туберкульозу до Башкирії – попити кумису. Втім, не допомогло. Перед війною, працюючи на заводі, Всеволод Ніколаєвський приятелював з майбутнім Героєм Радянського Союзу Григорієм Куроп´ятниковим. Як розказувала теща, Гриша часто бував у них вдома. Жили вони перед війною у будинку на вул. Бериславській (нині – Єгорова). Їхні вікна виходили в бік вулиці К. Маркса.
У 1939 році двох приятелів-чорвонозорівців одночасно призвали до армії, разом направили до Чорноморського флоту. Але там їхні життєві шляхи розійшлися. Всеволод потрапив на бойовий есмінець «Сообразительный», а Григорій – на сторожовий катер.
Вже на п’ятий день війни, 26 червня 1941 року, «Сообразительный» у складі групи кораблів вийшов із севастопольської бази, маючи бойове завдання знищити скупчення ворожого транспорту в порту Констанца (Румунія). Кінцевим результатом цієї операції моряків Чорноморського флоту став підпал нафтосховища, виведення з ладу залізниці та вокзалу.
На зворотному шляху радянські кораблі атакувала ворожа авіація, вони зазнали серйозних пошкоджень і навіть втрат. У цьому бою машиніст-турбініст есмінця «Сообразительный» краснофлотець Всеволод Ніколаєвський прийняв перше бойове хрещення. Надалі цей бойовий корабель брав участь у боях під Одесою, в районі Туапсе та Новоросійська.
У 1972 році командир «Сообразительного» (тоді ще капітан третього рангу) Сергій Степанович Ворков, вже будучи контрадміралом у запасі, проживаючи в Ленінграді, написав книжку спогадів про подвиги гвардійського екіпажу свого есмінця «Мили мужества». У книжці є й сторінка, присвячена Всеволоду Ніколаєвському:
«…Пусть молодёжь не думает, что победа пришла сама. Она очень нам дорого обошлась. Разве можно забыть замечательных товарищей, отдавших свою жизнь за её(Родины) счастье…» – пишет мне В. В. Николаевский из Херсона. Гвардии краснофлотец Николаевский – машинист-турбинист, служил у нас на корабле с начала войны. «Недавно у меня открылись раны, полученные в боях, – сообщает он. – В госпитале на лечении я случайно увидел у товарища статью, автором которой является мой командир. Долго не мог успокоиться… Не одну сотню миль прошел я на «Сообразительном»… Помню всё. Помню до мельчайших деталей».
По боевой тревоге он находился у кормового орудия вторым зарядным. Боец помнит и налёт авиации на корабли в Новороссийске и снятие 1975 человек с лидера «Ташкент», и дальние походы к западным берегам через всё Черное море. И вот в конце 1942 года волею судеб он сам оказался в составе 255-й бригады морской пехоты.
Николаевский участвовал в высадке десанта в Озерейку (т. н. «Малая земля»). В бою вражеские пули ранили его в голову, перебили два ребра… И всё же, превозмогая боль, потянул руку, достал автомат… и продолжал вести огонь по наступающим фашистам… Когда враг подошел совсем близко, истекающий кровью боец потерял сознание… Ныне Всеволод Николаевский, инвалид войны, живёт в родных местах». Слід пояснити, що в ту славнозвісну 255-у бригаду морської піхоти В. Ніколаєвського було направлено після тяжкого поранення в бою на крейсері «Сообразительный» та лікування у госпіталі.
Наприкінці грудня 1941 року групою кораблів Чорноморського флоту командував уродженець Добровеличківського району капітан першого рангу Басистий Микола Юхимович. Його штаб розмішувався саме на «Сообразительном». В результаті операції військ фронту та моряків-чорноморців на початку 1942 року Керч та Феодосію визволили від фашистів. Після війни адмірал Басистий командував Чорноморським флотом і у 1958 році вийшов у відставку з посади заступника головнокомандуючого ВМФ СРСР.
У 2013 році мені довелось бути присутнім на зборах ветеранів-підводників у День Військово-морського флоту. Незмінним учасником цих щорічних заходів була вдова Григорія Куроп'ятникова Ганна Олексіївна. Познайомились, з’ясувалось, що вона пам’ятає Всеволода, була з чоловіком у нього в гостях у Херсоні. В той день на пантеоні Вічної слави підводники вшанували пам'ять та поклали квіти до могил героїв-моряків І.Фісановича та Г. Куроп'ятникова, а також до пам’ятника Г. Куроп'ятникову. Завершилось зібрання у приватному військово-морському музеї, що у Великій Северинці. До речі, на стенді цього чудового музею «Ми ВАС пам’ятаємо!» з моєї ініціативи обладнано і куточок пам’яті нашого земляка Всеволода Ніколаєвського.
Жив Всеволод Ніколаєвський до свого останнього дня у Херсоні, у приватному будинку, який сам побудував. Невеликий на зріст, худорлявий, як кажуть, жилавий, але яка величезна, непоборна сила духу… Жив скромно, абсолютно не афішуючи свою особу. Одержав інвалідського «Запорожця» (водив машину зять). Пам’ятаю його завжди бадьорим і життєрадісним, з молодими, бешкетними іскорками в очах. Він з гумором ставився до негараздів. Саме такі мужні люди повинні бути зразком для нас та наступних поколінь. Завдяки їм було здобуто перемогу в тій кривавій, надзвичайно жорстокій війні...
Леонід БОБРОВ
