Сьогоднішній ранок чимало людей зустріло з тривогою – усе-таки п’ятниця, тринадцяте. Та чи є підстави для такого настрою? З цим запитанням кореспондент "Вечірки" напередодні звернувся до Олександра Бравермана, відомого в Кіровограді парапсихолога.
– Боязнь числа "13" – це звичайний забобон, – так почав Олександр Браверман. – А що таке забобон? Це кодування, налаштування себе самого чи іншої людини на очікування певної події, певного результату. Наприклад, багато років тому мене, малого, батько запрограмував на те, що чорний кіт, який перебігає дорогу, – вісник неприємностей. Досі пам’ятаю, як батько у таких випадках казав мені: "Стій!" і, тримаючи мене за руку, чекав, поки хтось інший пройде перед нами. І хоча я уже давно не вірю у зловісну роль чорних котів, але й тепер іноді чиню так само, як мій батько, бо закодований ним. Та я намагаюся боротися з цим в самому собі. І всім, хто опинився в полоні забобонів, раджу вибиратися звідти.
Далі парапсихолог Браверман навів такий приклад з власної практики:
– Прийшла якось до мене дівчина і розповіла ось що. Мовляв, зустріла на вулиці ворожку, яка запропонувала свою магічну послугу. Дівчина відмовилася, а ворожка навздогін їй кинула: "Тепер чоловіки плюватимуть в твій бік!" А невдовзі дівчина відчула, що ці слова справджуються. За її словами, чоловіки, які зустрічалися їй на вулиці, плювалися їй під ноги. Вислухавши цю історію, я сказав дівчині, що серед кіровоградців як були, так і є некультурні люди, котрі плюються у громадських місцях, але вона раніше не помічала їх. Ворожка ж закодувала її на гостре сприйняття таких подій.
Та інший приклад, наведений Браверманом, свідчить: наслідки забобонності можуть бути значно гіршими, ніж враження від того, що тобі регулярно плюють під ноги.
– Завітала до мене жінка і принесла несправний наручний годинник, з яким пов’язувала свої численні біди. Посипалися нещастя на жінку, за її словами, після того, як вона показала його годинникарю, також жінці. "Майстриня, – розказувала мені пацієнтка, – як тільки глянула на задню кришечку годинника, голосно ойкнула і відсунула його від себе. Виявляється, там викарбувано число 666…" Викинути годинника, як радила майстриня, жінка не могла – їй він дістався у спадок, вона берегла його як пам’ять про дорогу людину. Тоді я зняв з годинника кришечку і, запевнивши пацієнтку, що без цієї частини він – енергетично чистий, запропонував таке: кришечка зі зловісним номером залишається у мене, а вона несе годинник в іншу майстерню, там його ремонтують і підбирають нову кришечку. Через два тижні та жінка прийшла до мене, щоб повідомити, що нещастя, які переслідували її раніш, уже відступили. Тобто майстриня-годинникар запрограмувала клієнтку на негатив, і та почала поводитися відповідним чином, через що в неї й виникли численні проблеми.
Ще одна пацієнтка Олександра Бравермана, за його словами, закодувала себе сама на самознищення.
– Її привели до мене, тримаючи під руки, – розповів парапсихолог. – Ця жінка буквально чахла, хоча конкретної тяжкої хвороби медики у неї виявити не змогли. Побесідувавши з нею, я з’ясував, що, виявляється, у дитинстві їй трапилася магічна книга передбачень, з допомогою якої вона дізналася, що помре у 56 років. Через тиждень жінці мало виповнитись 56. Я ввів пацієнтку у транс і навіяв їй, ніби вона – дитина і читає все ту ж магічну книгу. Поки вона перебувала в цьому стані, я змусив її внести корективи в отриману інформацію з книги, виправивши цифру 56 на 66. Через тиждень після сеансу ця жінка прийшла до мене без сторонньої допомоги. Вона розповіла, що поновила вживання їжі через кілька годин після сеансу – до того вона тривалий час нічого в рот не брала. Я продовжив тій жінці життя на десять років. І якщо вона прийде перед 66-літттям, я їй допоможу знову.
Як розповів Браверман далі, самокодуються з допомогою забобонів і кодують інших представники різних професій і соціальних груп, у тому числі й власники дипломів про вищу освіту, чиновники, політики. Консультувалися, за словами парапсихолога, у нього і кандидати на різні виборні посади. На моє запитання, чим, власне, він їм допоміг, Олександр відповів:
– Психологічно налаштовував їх на перемогу. Як налаштовую на одужання тих, кому призначено хірургічну операцію.
– Отже, числа "13" не треба боятися, – спробував підбити підсумок розмові автор цих рядків.
– Не треба, – підтвердив Браверман. – Наприклад, я з ним не пов’язую нічого поганого. Я з народження мешкав з батьками у квартирі під номером "13", і бабуся моя жила у 13-й квартирі. Якби я вірив у злу силу цього числа, то давно з’їв би себе своїм песимізмом. Віра – це велика сила. Вірити треба. Але якщо вибирати, то вже краще вірити не в прикмети і забобони, а в Бога, і все буде добре.
Віктор КРУПСЬКИЙ
