ІНГУЛЬСЬКА УКРАЇНІКА У КУЦЕНКОВОМУ «БОЯНІ»

Спробу осмислення життєвого шляху відомого в діаспорі і мало знаного тоді на Батьківщині поета, дослідника-аналітика Євгена Маланюка Л. Куценко зробив у книзі “Боян степової Еллади”, яка була підписана до друку влітку 1993 року. Видання має п’ять етюдів (розділів), у першому з яких автор наводить “Уривок із життєпису” Євгена Филимоновича, надрукованого в “Українській літературній газеті” (Мюнхен, 1957). В “Етюді другім” Куценко описує час навчання Маланюка у реальному училищі Єлисаветграда, підкреслюючи прогресивну роль земства у ставленні до української культури та освіти, зокрема, щодо потреби переведення народних шкіл на викладання рідною українською мовою. Важливим чинником процесу національного відродження у 1910-х був театр із Садовським, Саксаганським, Заньковецькою, Лінницькою. У цей час у місті виникла ідея створення українського товариства ім. М.Л. Кропивницького “Рідна хата”.

З особливою любов’ю Л. Куценко пише про українську стихію Єлисаветграда: “…була Україна Великої Балки, Лелеківки, Завадівки, Кущівки, Балашівки”. Особливо виділяє район Бикової, який в останній чверті ХІХ століття став духовним центром приінгульського міста, колискою української культури. Там витала аура І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, С. і О. Русових, П. Михалевича, М. Садовського, П.Саксаганського, Є. Чикаленка. Вони мешкали чи відвідували будинок Тобілевичів на Знаменській вулиці. На час написання книги Л. Куценко порушував неодноразово проблему відкриття тут музею І. Карпенка-Карого.

“Молодші Тобілевичі, спускаючись до кладки на Інгулі, щоб скоротити шлях до реалки, щодня проходили повз будинок, де підростав майбутній учень Єлисаветградської класичної гімназії Володимир Винниченко. Бикова згодом буде і місцем дії, неназваним героєм цілого ряду оповідань цього талановитого письменника. А ще за кілька років район Бикової стане домівкою для представника нового покоління учнів реального училища – Юрія Яновського. Щоправда, перед ним тут ріс і жив Євген Маланюк. Є щось символічне й у тому, що Є. Маланюк, ніби прибравши естафету у Садовського, Саксаганського, Чикаленка, Винниченка, відміряв свої кроки й кроки до кладки на Інгулі, до реалки, до літератури”, – пише Л. Куценко. Гадаємо, це може стати фундаментом для розробки екскурсії Биковою, з якою пов’язано плеяду відомих письменників, майстрів сцени, українських діячів. У час виходу книги Леонід Васильович мріяв знайти будинок, де мешкав Євген Маланюк, “щоб, може, згодом Бикова втретє утвердилася в історії нашого міста, тепер вже центром музеїв, отже – духовним його центром”.

Далі ж у книзі автор пише про біографію письменника за межами рідного краю, який не раз згадає у своїй творчості.

Сергій ШЕВЧЕНКО