У виборчій історії нашого краю 100-й округ – це майже загальна назва. Після масштабних фальсифікацій під час пам’ятних президентських виборів 2004 року він став символом зловживань під час виборів. У нашому місті навіть виходила газета під такою назвою – «100-й округ». Але пристрасті вляглись, за ті нахабні фальсифікації так нікого і не покарано, а колишній міський округ змінив своє розташування. Крім частини обласного центру та селища Нового, до нього тепер входять шість районів – Кропивницький, Бобринецький, Вільшанський, Добровеличківський, Компаніївський, Новоукраїнський.
Цього року, очевидно, напруги теж не уникнути, бо ж амбіції у кандидатів чималі, а для одного з основних претендентів на крісло нардепа поразка може коштувати втрати свободи і значної частини статків.
Майстер політичних кульбітів
Найімовірніший претендент на парламентське крісло тут – нині діючий народний депутат, причому уже трьох скликань, Станіслав Березкін. Ім’я цього політика сьогодні відоме в Україні, на жаль, через негативний шлейф пов’язаного з ним бізнесу та серйозні звинувачення з боку антикорупційних органів.
Він розпочинав свій бізнес у далекому 1993-му. Спочатку спробував зайнятися нерухомістю. Потім вирішив придбати лінію з розливу шампунів, але справа не пішла. Ключовим виявилось слово – “розлив”. Нове підприємство «Система ССБ» (перші букви ініціалів і прізвища) почало розливати олію. Дуже швидко воно розвинулось, і з’явилась ціла торговельна марка – «Сонола». Швидкий успіх було забезпечено за рахунок кредиту Європейського банку реконструкції і розвитку та кількох мільйонів доларів від американських інвесторів. Тут уже було за що не лише розливати, а й будувати заводи з переробки соняшнику, пізніше – виробництва маргаринів, майонезів, комбінованих жирів. Постала компанія «Креатив».
І усе було б чудесно, але кредити треба віддавати. А не хочеться. Тож якимось дивним чином з’явилось рішення одного з районних судів, яким договір з американським інвестиційним фондом визнавався недійсним. На підставі цього рішення іноземців вивели з акціонерів підприємства, позбавили права навіть на дивіденди, і, звісно, мова не йшла про повернення кредиту. Ясна річ, фонд звернувся до суду, до тодішнього уряду. Кілька років тривала судова тяганина. Справу вдалося більш-менш залагодити тільки у 2005 році, коли уряд очолила Юлія Тимошенко. Березкін тоді причалив до її політичної сили, і патронесі незручно було перед американцями за шахрайську поведінку однопартійця. Отож, Станіславу Семеновичу довелося повернути американському інвестиційному фонду борг, але без процентів і дивідендів.
Його бізнес ріс і ставав багатопрофільним. Пелетні заводи, елеватор, качина та свиноферма, соєвий завод. Але усе це не приносило належного доходу. Можливо, тому, що Березкін із самого початку будував свій бізнес не на економічних знаннях, вивченні ринку, раціональному використанні капіталу, а на ймовірному шахрайстві, махінаціях з поверненням фальшивого НДС, обдурюванні партнерів. І все ж на літо 2015 року оборот групи «Креатив» становив більше п’яти мільярдів гривень. Але на ньому також висіли величезні борги перед державними банками, плюс багато заплутаних боргових зобов’язань із більшими й меншими партнерами. Тож улітку 2015 року 80 відсотків свого олієжирового бізнесу разом із торговельною маркою «Креатив» Станіслав Семенович продав.
І хоча Березкін створив нову управляючу компанію «Грінстоун», але його бізнес супроводжує безліч судових позовів, кілька разів арештовувалось майно (дорогі машини його доньки Вікторії, один з ресторанів). Станіслав Семенович, а точніше, його син Максим любить футбол. На початку 2000-х вони придбали тоді кіровоградський футбольний клуб «Зірка». Не один мільйон гривень вклали у реконструкцію однойменного стадіону, який зараз приймає солідні змагання не лише футболістів, а й легкоатлетів. Та наприкінці минулого року Максим Березкін заявив, що фінансувати клуб уже нічим і що «Зірка» стала фактично жертвою політичного тиску з боку НАБУ та правоохоронних органів на їхню сім’ю.
Справді, у листопаді минулого року НАБУ та САП висунули звинувачення Станіславу Березкіну та ряду осіб за чотирма статтями КК – розкрадання, відмивання коштів, зловживання, підробка документів. Йшлося про кредит у 20 мільйонів доларів, взятий в «Ощадбанку» з порушеннями, частину якого виведено в офшори. Відповідний комітет ВР дав згоду на притягнення його до відповідальності, а от у парламентській залі голосів для цього не вистачило. Тоді суд арештував десятьох осіб, усі вони вийшли під заставу. Станіслав Семенович публічно заявляв, що ці звинувачення безпідставні та політично вмотивовані і жодних порушень закону з його боку не було.
Але про яку незручну політичну позицію мова, коли Станіслав Семенович – буквально рекордсмен з політичних кульбітів. Пройшовши в парламент за списками БЮТ, він буквально через два тижні опинився у фракції Партії регіонів. Наступного разу став депутатом від цієї політичної сили, але вже 21 лютого 2014 року, він, хто був одним з тих, що голосували за диктаторські закони 16 січня, перебі…, ой, перейшов у фракцію «Економічний розвиток» і підтримав Майдан. Наступний похід у парламент – самовисуванцем, як і цього разу. Фракції «Воля народу», потім партії «Відродження». І вже у травні він заявив, що Верховна Рада має об’єднатися навколо програми Зеленського.
Березкін якось після чергового політичного кульбіту пояснював, що, мовляв, не розуміє, для чого взагалі якась опозиція. Головне, щоб економіка працювала. Він, власне, й не приховував, що для нього головне було лобіювання і захист своїх інтересів. Відвідування сесійних та комітетських засідань – трохи більше половини, його картка часто була серед тих, що й без його присутності голосувала «як треба». Активною законотворчістю народний депутат теж похвалитися не може. Він має одну з найменших кількість поданих і прийнятих законопроектів. Зате значиться серед тих, хто підписав подання у Конституційний суд про скасування статті щодо незаконного збагачення.
Здавалося б, із такими надбаннями шансів мало, та – якраз навпаки! І у цьому – теж один з парадоксів української виборчої кухні. Річ у тім, що Станіслав Семенович давно, надійно, всебічно і, я б сказала, душевно налагодив контакт із мешканцями свого округу. Його благодійний фонд «Добротвір», до роботи у якому він залучив грамотних, небайдужих, активних людей, відгукується на потреби і громад, і окремих виборців. Його представники, а останнім часом і сам депутат, не стомлюються вручати, відкривати, підтримувати, заохочувати, святкувати і допомагати. Слід віддати належне, Березкін не лінується добиратись у глибинку, зустрічається із представниками сільських громад, головами сільрад. У його окрузі діє грантова програма DOBRE, і якраз тут уже є успішні приклади децентралізації – Новоукраїнська, Помічнянська ОТГ. Березкін цю реформу підтримує, а от від освітньої і медичної відхрестився, опублікувавши відповідний блог на своєму сайті: мовляв, ці реформи багато у чому порушують права людини.
Три Юрії, два – повних тезки
Більш-менш реальним конкурентом важковаговику-депутату на окрузі міг би стати ініціативний фермер із Бобринецького району Юрій Крутько. Він добре відомий у цьому краї порядністю і небайдужістю. Був депутатом обласної ради, нині – Бобринецької районної, підтримував Майдан, товаришував із загиблим його героєм Віктором Чміленком, допомагав нашим воїнам-захисникам. У 2017 році, коли почастішали рейдерські захоплення, ініціював створення у районі громадської спілки «Аграрна самооборона», очолив її.
Юрій Миколайович – хлібороб за професією і за покликанням, наприкінці минулого року був обраний головою Аграрної партії. І ось тут, ймовірно, й криється відповідь: чому на окрузі з’явився інший кандидат – повний тезка фермера з Бобринеччини. Попередній голова партії Віталій Скоцик покинув посаду не з власної волі, а був переобраний, бо частина членів партії вважала, що він використовує свої повноваження з корисливою метою. Він всіляко противився узаконенню переобрання, але Мін‘юст визнав нового голову обраним законно. Тож тепер на 100-му окрузі – двоє Крутьків, і обидва – Юрії і навіть Миколайовичі. Тільки інший – ФОП із Чернігова, платник єдиного податку, обороти має невеликі – в межах кількох десятків тисяч гривень, надає послуги геріатричним пансіонатам та психоневрологічним диспансерам. (Коли матеріал було підготовлено до друку, ЦВК анулювала реєстрацію Юрія Крутька, який ФОП із Чернігова, за власною заявою кандидата).
Ще один фермер-кандидат із цього краю – теж Юрій, Юрій Іванович Кожушко. Нині діючий депутат обласної ради, висунутий Радикальною партією Олега Ляшка. Господарює у великому селі Надлаку Новоархангельського району. Один з тих кандидатів, що входять до трьох відсотків із професійно-технічною освітою. Але це, вочевидь, не заважає Юрію Івановичу успішно фермерувати. Та заважає те, що його дружина – голова Надлацької сільської ради. І у ЗМІ з’явилось кілька публікацій (аргументованих спростувань – жодного) про те, що вона паї померлих людей передає АФГ «Віка», де директором її чоловік Юрій Кожушко, під виглядом невитребуваних земель, що є юридично неспроможним формулюванням і, звісно, діями, які не вписуються у законні.
Опозиціонер-землевласник, підприємці та поліцейський
Андрія Малицького добре знають у Кропивницькому районі, у часи Януковича він очолював його. Нині Андрій Васильович – депутат районної ради, помічник народного депутата Сергія Ларіна. Хоче стати парламентарієм від політичної партії «Опозиційний блок – «За життя!». Але чи знають у районі, що Андрій Малицький – один із найкрутіших місцевих землевласників? Ні, він не фермер, землю не обробляє, але володіє аж 23-ма земельними ділянками у багатьох селах району – Соколівці, Первозванівці, Грузькому, Могутньому, Миколаївці, Аджамці, Обознівці. Причому це немаленькі клаптики – здебільшого по 20 тисяч квадратних метрів! Наприклад, в Аджамці таких діляночок – аж сім, у Могутньому – три. На цьому фоні ділянка у Кропивницькому на якихось 29,3 квадратного метра справді здається мікроскопічною. Набував земельні ділянки Андрій Васильович у власність протягом кількох останніх років, причому його земельний банк раз по раз зростав буквально за кілька днів. І як йому це вдавалося? Це таким досвідом він хотів би поділитися з українцями із трибуни Верховної Ради?
Важко сказати, якої удачі шукає на 100-му окрузі Тетяна Добрянська, підприємець зі Львова. У ВР йде вона із власної волі – самовисуванка. Її повна тезка – кандидат економічних наук у галузі економіки і управління народним господарством, засновник компанії з романтичною назвою «Пролісок».
Інший науковець, кандидат сільськогосподарських наук Ігор Семеняка, відомий у нашому краї. Уже кілька років він очолює Інститут сільського господарства степу НААН України (колишня державна с\г дослідна станція). Депутат Кропивницької райради, його висунула партія «Громадянська позиція». Ігор Миколайович – автор більше ста наукових праць, має почесні нагороди та відзнаки, член парафіяльної управи храму святого Володимира ПЦУ. Але у січні цього року прокуратура області повідомила про затверджений нею обвинувальний акт: Ігоря Семеняку звинувачували у зловживаннях під час закупівлі комбайна, що завдало державі збитків на 261 тисячу гривень.
Можливо, до появи цього акта мав стосунок інший кандидат – начальник управління захисту економіки обласного управління поліції Володимир Духно. Він – офіційно безпартійний, але, очевидно, висуванець незримої «партії Арсена Авакова». Володимир Миколайович належить до поліцейських, які на виду у громади: депутати міської ради від «Опозиційного блоку» публічно звинувачували його у провокації дачі хабара. У ЗМІ також свого часу гуляли матеріали про продаж Духном чужого автомобіля. Але чим закінчилось це звинувачення фактично в шахрайстві – невідомо. Раніше він працював у Чернігові. З цим теж пов’язують чернігівський слід Юрія ІІ.
Депутатом ВР хоче бачити ВО «Свобода» і свого висуванця – комерційного директора Новоукраїнського КХП Сергія Негру. На місцевих виборах він балотувався на міського голову, не пройшов, але став депутатом міської ради. А «Опозиційний блок» висунув підприємця із Вільшанки Олександра Тарана.
Молоді, та не ранні
Так можна назвати двох, порівняно молодих, але дуже цілеспрямованих підприємців-кандидатів – Євгенія Лучкова та Ігоря Мурдія. Євгеній – самовисуванець, розповідає, що він створив успішний бізнес, має кілька фірм, деякі з них збанкрутували, деякі – засновувались заново. За останніх три роки фірми з однойменними назвами фігурували у багатьох кримінальних справах.
Ігор Мурдій – висуванець нині найпопулярнішої партії «Слуга нороду». Підтримав її, за його словами, суто з ідейних міркувань. Очолює фірму, що спеціалізується на дорожніх ремонтно-будівельних роботах. Має дві вищі освіти. Фірма була зареєстрована у Новгородці, де Ігор Юрійович керував райавтодором, лише у січні цього року отримала прописку в Кропивницькому. Тут Мурдій два роки також очолював міське КП «Трест зеленого господарства».
Світлана ОРЕЛ
