Ці рядки відомого вірша Івана Малковича у дитячих устах завжди зворушують. Саме ними завершується документальний фільм «Соловей співає», презентація якого днями відбулась у Кропивницькому. Точніше, фільм обрамлений жорстокою сценою поранення нашого бійця, його порятунку побратимами і тужливою піснею про рідну землю. І ця паралель – своєрідний акцент на тому, що мова – це нація, територія, братство, життя, майбутнє.
Фільм знятий волонтером і на волонтерських засадах (без державної підтримки) Сергієм Кримським, сценарій – Лесі Воронюк. Почали знімати його у 2014, робота тривала три роки. Сюжетна лінія фільму має кілька акцентів: коментарі науковців, монолог столичного таксиста, який розповідає, як він особисто знущався над україномовними ровесниками, архівна справа тодішньої румунської влади, знайдена в Чернівцях, де показано, наскільки жорстко переслідувалась українська навіть у побуті серед молодших школярів.
Особливо вражає сюжет, знятий у мовній школі Ізраїлю, де дорослі і навіть сиві люди вивчають іврит. Несподіванкою для знімальної групи і, звісно, для глядачів стало те, що майже усі учні цієї школи – російськомовні українці. Луганськ, Запоріжжя, Краматорськ… Чому ж не знають української? «Мы там всю жизнь говорили по-русски и ничего не планировали менять. Мы жили там с деда-прадеда. А сюда мы приехали, нужно учить», – такою була відповідь літнього луганчанина.
Чи були відкриття у процесі зйомок фільму для його творців?
– Кожна сцена, кожен сюжет були для нас відкриттям, – розповідає Сергій Кримський. – Чим більше ми занурювались у матеріал, тим більше бачили, з якою жорстокістю усі сусіди, які приходили на нашу землю, знищували українську мову. І коли сьогодні президент говорить, що байдуже, хто ти і якою мовою говориш, аби лиш був асфальт на вулиці, то ми показуємо, як нас, українців, повсякчас за рідну мову закатували у цей асфальт – і фізично, і морально.
Фільм поки що не в прокаті, кінотеатр «Портал» теж відмовився його демонструвати, адже він документальний. Тим часом відбуваються презентації у різних містах, які організовують, за словами Сергія Кримського, люди доброї волі. Такими людьми у Кропивницькому стали журналістка та громадська діячка Інна Тільнова та її подруга Світлана Буланова.
Ось що Інна написала у Фейсбуку: «Ця ідея-фікс не давала спокою з 8 грудня 2019 року – дня, коли ми зі Світланою вийшли заплакані з кінотеатру «Ліра». Побачити таке кіно і не показати іншим... Це якось нечесно щодо Кропивницького, який попри зміну назви і досі цвенькає по-кіраваградскі.
У нас із режисером Сергієм Кримським був насичений графік, до формування якого долучилося з десяток волонтерів, для яких було досить подивитися трейлер фільму, щоб інфікуватися ідеєю показати «Солов’я» якнайбільшій кількості людей. У першу чергу, це – представники благодійного фонду Станіслава Березкіна «Добротвір» Гена Солдецький і Любов Бойко, завдяки яким стрічку побачили майже двісті школярів із Новоукраїнки, Компаніївки та села Голубієвичі. Особиста подяка – міському голові Новоукраїнки Олександру Корінному, який запросив нас із фільмом до Новоукраїнки з обіцянкою надати зал на 600 місць!
Вдячна також Центральноукраїнському державному педагогічному університету ім. В. Винниченка і його ректору Олегу Семенюку, який надав залу і обладнання для двох показів школярам і військовим 3-го окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго».
Показ для громадськості відбувся у креативному ІТ-просторі KOWO.
Після перегляду звучали різні запитання, але найскладніше: як же достукатись до тих, кому досі «какая разніца, на каком язике гаваріть», як же їх переконати, що не можна покладатися тільки на солов’їв?..
Світлана ОРЕЛ
