Ось і в цьому році відбулася виставка "Художник і час", на якій експонувалися твори російського живописця Олексія Жарова, переданих до музею дружиною художника. Слід зазначити, що саме ці твори є окрасою унікальної музейної колекції живописних та графічних творів російських художників – учнів О.Осмьоркіна, основна частина якої була подарована Російським фондом культури напередодні відкриття музею для відвідувачів у 1994 році. І дар цей був недаремним, адже тридцять років свого життя відомий художник і педагог Олександр Осмьоркін присвятив мистецькій педагогіці. Викладати почав ще в 1918 році в Москві у 1-х та 2-х Державних вільних художніх майстернях (ВХУТЕМАС-ВХУТЕІН), а згодом був керівником індивідуальних майстерень у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І.Рєпіна та в Московському художньому інституті ім. В.Сурикова. Він створив своєрідну мистецьку школу і виховав цілу плеяду учнів, які згодом стали всесвітньо відомими художниками.
Олексій Жаров народився в Калузі (Росія) в 1909 році. На початку 1930-х років закінчив курси з образотворчого мистецтва в Москві. Деякий час працював у музеї Революції, саме тут він зустрів свого майбутнього учителя Олександра Осмьоркіна. Ця зустріч виявилася доленосною і вплинула на все його майбутнє життя: "Пришел однажды молодой художник, показал, не помню что, Григорьеву (директор музея Революции) и потом они долго разговаривали об искусстве. Григорьев рассказывал, какие картины музей хочет приобрести, о своей поездке в Пенаты к Репину. Пришедший много говорил о выставках и очень интересно о преподавании в вузах живописи… Так я был слушателем суждений и мнений Ахровца (Григорьева) и Бубнововалетчика (Осмеркина)". В 1938 році О.Жаров вступає до Московського інституту образотворчих мистецтв і починає навчання в живописній майстерні О.Осмьоркіна. "Александр Александрович нас, будущих художников, сразу зажег, вдохновил на трудный путь творчества", – писав у своїх спогадах Олексій Жаров, який завжди пам’ятав поради свого вчителя під час навчання в його живописній майстерні та проніс через усе своє життя любов і повагу до нього як до наставника й старшого товариша. На жаль, навчання було перерване війною, тому тривало десять років. У 1948 році відбулися захист диплома та випуск. Це був останній випуск студентів і для О.Осмьоркіна, адже саме в цьому році його звинуватили в формалізмі й звільнили від викладання. Але зв’язок між учнем і учителем не перервався. Вони продовжували спілкуватися, а влітку, коли всі роз’їжджалися на етюди в різні місця, між ними велось активне листування. Олексій Іванович завжди з теплотою згадував про Олександра Осмьоркіна: "…он был очень простой в общении с людьми и тем самым вызывал симпатию и уважение к себе. Я часто бывал у него, и всегда Александр Александрович показывал свои новые работы. Он бывал в моей семье. Всегда близко воспринимал все мои радости и горести…" Спорідненість душ, вроджена інтелігентність, скромність та любов до мистецтва поєднала цих художників назавжди. Тому, мабуть, немає нічого дивного, що ім’я Олексія Жарова, як і його вчителя Олександра Осмьоркіна, довго залишалося в тіні радянської дійсності. Але, незважаючи на такі обставини, творчість художника завжди викликала цікавість і захоплення у шанувальників його мистецтва.
Талант живописця проявляється в творах різноманітно та індивідуально. Але є загальна особливість у роботах по-справжньому обдарованих митців. Це, насамперед, гармонія, багатство, краса і складність колориту, вільне втілення на полотні свого переживання, свого ставлення до оточуючого світу, відчуття взаємозв’язку всіх елементів картини. Саме такі якості притаманні представленим на виставці живописним картинам О.Жарова, а це пейзажі, портрети, натюрморти. Олексій Іванович полюбляв працювати в цих жанрах, як і його учитель.
Пейзажі майстра – це завжди хвилююча розповідь про життя природи. Іноді автору складно було дати назву своїм полотнам, адже всі вони розвивають і продовжують єдину невичерпну тему – природа…
У портретних же доробках художника приваблюють, насамперед людські характери, тонко відчуті й правдиво відтворені автором на полотні. На перший погляд нагадуючи дуже свіжі емоційні етюди, портрети О.Жарова є насправді глибокими за живописним і психологічним змістом картинами. Перед нами розкривається не тільки внутрішній світ натури, а і її діалог з художником, чия присутність у роботі завжди тактовна і доброзичлива.
Ось перед нами невеличкий портрет, на якому зображена літня жінка, весь образ її говорить нам, що вона прожила нелегке життя, але її очі світяться теплотою і любов’ю до свого сина. Адже перед нами "Портрет матері", написаний художником у 1960-і роки. До речі, саме з цієї картини розпочалася історія створення музейної колекції творів О.Жарова. Якось в одному з листів до музею Раїса Зелінська, російська художниця, яка у свій час також навчалася в живописній майстерні О.Осмьоркіна, згадала про О.Жарова і про свою добру знайому, в якої є роботи художника. Цією знайомою виявилася заслужений працівник культури Росії, завідуюча відділом образотворчих матеріалів музею музичної культури ім. М.Глінки в Москві Ольга Рожнова, яка довгий час товаришувала з дружиною художника. Коли ми зв’язалися з нею і Ольга Всеволодівна дізналася, що в Кіровограді існує меморіальний музей Олександра Осмьоркіна, то відразу виявила бажання відвідати його. Під час зустрічі на святкуванні річниці відкриття музею в 1995 році Ольга Всеволодівна подарувала до музейної збірки картину О.Жарова "Портрет матері". Саме завдяки О.Рожновій ми змогли зустрітися з вдовою художника Наталею Жаровою під час наукової експедиції до Москви. Вдова художника з любов’ю і болем згадувала про свого чоловіка, який залишив цей світ у 1986 році. Вона з радістю передала роботи Олексія Івановича до музею його учителя, наставника і товариша, серед яких і три портрети дружини – "На терасі", "На дачі", "Портрет дружини". І хоч написані вони в різні періоди життя, але всіх їх об’єднує почуття любові до своєї коханої жінки, музи, янгола-хранителя.
Окремо хочеться зупинитися біля картини "Зіна" (1942 рік). Йшла війна. Інститут евакуйовано в Самарканд, частина студентів – на фронті. Але живописна майстерня О.Осмьоркіна працює. Її відвідує кілька студентів, серед них і О.Жаров. "Писали мы фигуру Зины Пешковой на Павловском диване в светлой пижаме в голубую полоску. Постановка мне очень понравилась и увлекла. Я ее написал живо и цветно, но мне хотелось сделать работу, как можно более законченной, и я спросил Александра Александровича, как мне продолжить, он ответил: "Работу больше не трогайте, засушите, а вот возьмите и напишите то, что она держит в руках натуралистически". Это в центре, и вся работа получилась завершенной. Александр Александрович всегда указывал на самое главное…" В цих спогадах художника звучать захоплення, любов та повага до свого вчителя, до його методу навчання або, як він сам називав, виховання художника. Здається, звичайна учбова постановка, але через десятиріччя цей портрет доніс до нас і атмосферу творчості, що панувала в майстерні Олександра Осмьоркіна, і захоплення майбутнього художника системою викладання свого вчителя, любов та пошану до нього.
Олексій Жаров був талановитим художником, скромною, інтелігентною людиною, а такі часто залишаються в тіні, поза увагою і без примарної слави, та, мабуть, йому це було й непотрібно. Адже про художника говорять його картини, написані з непідробною щирістю та почуттям. І наш світ був би неповним без його полотен…
Ірина ДЯЧУК,
головний зберігач фондів художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна
