22 червня міський голова Андрій Райкович нагородив ветерана Другої світової війни, визволителя Кіровограда Івана Васильовича Братушка найвищою відзнакою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради.
Вручення нагороди відбулося в обласному госпіталі для ветеранів війни, де Іван Братушко проходив курс лікування.
За мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов’язку в роки Другої світової війни, вагомий внесок у розвиток ветеранського руху, патріотичне виховання молоді та активну громадську діяльність очільник міста вручив сивочолому ветерану відзнаку “За заслуги” І ступеня.
Іван Васильович Братушко до початку війни закінчив перший курс Кіровоградського фельдшерсько-акушерського училища. Під час окупації разом з іншою молоддю німці двічі відправляли його на роботу в Німеччину. Та обидва рази хлопцеві вдавалося втекти, після чого він переховувався.
– У грудні 1943 року, після визволення нашого району, польовий військкомат призвав мене до лав Червоної армії, – розповідає ветеран. – Воював я в піхоті, спочатку в 230-му армійському стрілецькому, а згодом – у 310-му гвардійському стрілецькому полку 110-ї гвардійської стрілецької дивізії, а пізніше – у 575-му стрілецькому полку 233-ї стрілецької дивізії. Участь у бойових діях розпочав брати під час визволення Кіровограда. У місто ми увійшли з боку Лелеківки. Пам’ятаю зруйнований завод "Червона зірка" (на якому після війни відпрацював 26 років), частково поруйновані будинки в районі Новомиколаївки. Після Кіровограда разом зі своїм полком з боями пройшов територією України, Молдавії, Румунії (наш полк першим увійшов у її столицю Бухарест), форсував Дунай, визволяв Югославію, а потім – Угорщину.
Найважчі бої, в яких брав участь фронтовик, відбулися в Молдавії під час переправи через ріку Реут – праву притоку Дністра, в Югославії при форсуванні Дунаю, а також в Угорщині.
Іван Братушко був двічі поранений. Першого разу у скроню – у бою під час форсування Реуту у квітні 1944 року. Вдруге – у ногу в лютому 1945 року в Угорщині. Після цього поранення ветеран одужував у госпіталі в румунському місті Тімішоара. Саме там його й застала звістка про перемогу: “Пам’ятаю, прокидаємося вночі від такої сильної стрілянини! Виявилося, що війна закінчилась і що ми в ній перемогли! А наступного дня нас посадили в санітарний поїзд і відправили в румунське портове місто Констанца, а звідти на пароплаві "Україна" – в Одесу, потім санпоїздом – у Макіївку на Донбасі – доліковуватися.
– Після одужання 20 червня 1945 року мене виписали з госпіталю й направили на проходження подальшої строкової служби у вище військове авіаційне училище в Харкові, – згадує фронтовик. – Я там обіймав посаду молодшого коменданта протягом чотирьох років, був секретарем бюро комсомольської організації училища та одночасно заступником пропагандиста у школі політнавчання. 31 березня 1951 року демобілізувався з лав Радянської армії у званні старшого сержанта, нині я вже – полковник у відставці. Мій загальний військовий стаж разом з роками війни складає більше десяти років.
Ветеран має багато нагород, серед яких – ордени Вітчизняної війни І ступеня, "За мужність" ІІІ ступеня, медалі "За бойові заслуги", якою він нагороджений за форсування Дунаю, "За визволення Белграда" та інші. Після демобілізації Іван Васильович оселився в Кіровограді, працював у народному суді до січня 1961 року. Потім перейшов на "Червону зірку", де розпочав трудитися учнем фрезерувальника, а закінчив – головою комітету профспілкової організації механоскладального цеху № 3.
– Сьогодні у Кіровограді залишилося лише семеро визволителів міста, – відзначив Андрій Райкович. – Для усіх них надзивчайно важливою залишається увага. Тому міська влада має зробити все можливе, щоб фронтовики відчували таку увагу, щоб їх не турбували комунальні проблеми, щоб вчасно і якісно надавалася медична допомога, щоб ми приходили до них, аби послухати їхні спогади і перейняти безцінний життєвий досвід і ми про це не забуваємо.
