Коли вперше почула назву нової поетичної збірки товариша й колеги Романа Любарського – «Вертоград багатоцвітний», – дещо здивувалась. Від цих слів віяло чимось східним, екзотичним, небуденним. Але коли береш цю барвисту книжечку до рук (симпатичне поліграфічне виконання забезпечив наш відомий видавець Віктор Лисенко), ознайомлює із її змістом, назва ця не видається аж такою дивною.
Тим більше, що автор пояснює її багатозначність (правда, навряд чи це слід було робити на шмуцтитулі): старовинна назва огородженого або плодового саду; образ Небесного Граду, Нового Єрусалиму, рай, земля блаженних; лікарський порадник, що містить опис рослин, мінералів і тварин.
У розділах книги – «Часові пояси», «Міст Зітхань», «Чарівний ліхтар» не варто шукати прямих аналогій чи розвитку згаданих значень. Вони, швидше, зашифровані у багатошаровості поетичного слова. У кожному вірші можна знайти, відчути і багатобарвність життєвого квітника, де людина знаходить не лише троянди високих почуттів і поривань, а й колючки розчарувань і болю; долучення до енергетики духовності та прагнення до тих небесних висот, шлях до якої людська душа долає впродовж усього земного життя і не завжди й досягає їх; ліки від байдужості, черствості, інтелектуальної та духовної темноти.
У збірці помітне місце займають переклади. І тут не лише звичні для нас Арсен Тарковський, Осип Мандельштам, Ганна Ахматова, Амінодав Шполянський, перекладами творів яких Роман Любарський уже завоював собі ім’я у цьому цеху, а й Мацуо Басьо, Ду Фу, Кім Су Чжан, Місак Мецаренц.
Поезія – це свого роду осяяння душі, Божий дар, відгранені знаннями, досвідом, інтелектом. Бо, якщо немає цього відгранення, уміння автора одягнути його у досконалу і водночас просту форму, то навіть талановите осяяння може залишитись не пізнаним, не розкритим, а то й набувати карикатурного значення. Роман досить умілий і досвідчений автор, осяяння якого не доводиться конкретизувати сторонньому перу. Але будь-яка книга, навіть найдосконаліша, потребує редакторської роботи. Якраз її дуже й не вистачає «Вертограду багатоцвітному». Таке враження, що редактор у збірці зазначений суто формально. Не можна сказати, що тут багато редакторської роботи. Але виправити кілька засохлих квіточок русизмів, випрямити кілька рядків, де заплуталась думка автора, як виправляють гілочку у пишній кроні, було б зовсім не зайвим.
Але це деталі. Вони не затіняють поетичне обдаровання автора, який щиро дарує світові свій запашний, новий і цілющий вертоград.
Світлана ОРЕЛ
