Ця, по суті, сенсаційна заява голови обласної ради Олександра Чорноіваненка стала прологом цьогорічного вручення премії імені Євгена Маланюка. Ця імпреза, що відбувається напередодні дня народження поета-емігранта уже дев’ятнадцятий раз, завжди урочиста й піднесена.
Приємно, що цього року вона не була затьмарена нездоровими амбіціями й протистоянням, а спрямована на оприсутнення енергетики поета, за багатьма оцінками, Шевченка ХХ століття. Щоб підкреслити духовний зв’язок із Маланюком, засновники премії заклали в положення про неї умову – лауреат обов’язково виголошує промову-маніфест власного сприйняття творчої спадшини великого поета. З тих промов можна було б скласти гарну збірку, адже маємо уже 44 лауреати.
У якийсь момент ця традиція переривалась, але цього разу відновилась гідно. У номінації «Поезія» лауреатом стала молода поетеса і літературознавець Надія Гармазій за збірку поезій «Попелище для фенікса».
– Чимало митців поклали життя за український поступ, – сказала вона, – але мало стали тим поступом. Маланюк – антидот проти малоросійства. Мрію про націю, яка буде читати, про країну, де зміниться на краще політика книговидання, де поціновуватиметься талант і шануватимуть письменників, а не графоманів.
Для Віктора Терена, який працює у багатьох літературних жанрах, премія Евгена Маланюка не перша. Він – лауреат премії Лесі Українки, Володимира Сосюри, Олександра Копиленка. Але ім’я Маланюка йому дороге, бо пов’язане з його рідним краєм – він народився і виріс у Павлиші, що на Онуфріївщині, був учнем Василя Сухомлинського. Лауреатом став за роман «Ворожіння на ягнятку».
Віктор Терен закликав писати про своїх героїв, підкресливши, що слово має бути невіддільним від громадянської позиції. Він зазначив, що українська держава обов’язково мусить підтримувати тих, хто формує її ідеологічний каркас.
Багато подібних світоглядних висновків і відкриттів у публіцистиці нашого земляка Володимира Базилевського. І хоча він найперше відомий як поет, але знавці називають його одним з кращих публіцистів сучасності. Він став цьогорічним лауреатом за статті у журналі «Вежа». Цікавим видається його умоглядна паралель між Маланюком і Шевченком: Кобзар таврував вищу еліту, а поет-емігрант – чернь, яка за власними потребами впритул не помічає держави і власних же стратегічних інтересів.
Володимир Базилевський (за станом здоров’я на вручення приїхати не зміг) теж родом із Павлиша, тож, як зазначив доктор філології Григорій Клочек, громада мала б звернути на цей факт увагу (двоє лауреатів з їхнього села) і використати для власної популяризації.
Виступ пана професора, власне, став своєрідною презентацією його нової книги «Євген Маланюк: «Проза поета», у яку ввійшли, крім статей автора, досі не публіковані твір Маланюка-випускника Єлисаветградського реального училища, його листування із польським правозахисником і культурологом Єжи Гедройцом, спогад про поета Єжи Стемповського.
Не можна не згадати і стрункий, емоційно наснажений виступ поетеси Антоніни Царук та виконання поезій Маланюка нашою чудовою акторською парою – Олексієм Дорошевим та Галиною Романюк.
Сьогодні справа перепоховання поета у рідних краях впирається у отримання згоди на це від його рідних. Обласна влада шукає контакту з ними і звертається до всіх, хто може у цьому допомогти.
Світлана ОРЕЛ, фото Артура ЧАСТАКОВА
