М’ясо йому тільки сниться

Багато людей раніш чи пізніш доходить висновку, що потрібно змінити спосіб життя: звичайний – на здоровий. Той просто відмовляється від тютюну та алкоголю, той починає бігати підтюпцем, а той – тягати штангу. Кіровоградець же Володимир Романцевич свій шлях до здоров’я обрав такий: через вегетаріанство, голодування і фізичні вправи. М’ясного цей чоловік не їсть уже сорок років, а протягом тридцяти восьми займається голодуванням – щороку по кілька тижнів поспіль нічого не їсть і п’є тільки воду. Зараз Романцевичу – вісімдесят (протягом п’ятдесяти одного з яких, до речі, редагує газету педагогічного університету, тепер вона називається "Університетський меридіан"). Він запевняє, що за останніх тридцять вісім років ні разу не захворів на ангіну, а на грип – за тридцять п’ять. "А раніш мав такі проблеми", – каже Володимир Романцевич.

Гартував же тіло він з юних років.

"Ще коли жив у Новомиргороді і навчався там у педучилищі, то спав надворі біля хати аж до самих морозів, – згадує Володимир Костянтинович. – Бувало, пізньої осені інеєм брови покривалися. Фізкультуру любив – займався на турніку, брусах.... У тринадцять років, це у 1943-му, я зірвався з турніка і сильно забився ногою. Нога боліла, я трішки шкандибав, але терпів, нікому не скаржився. А через тиждень травмувався на ковзанах і опинився в лікарні. Там і з’ясувалося, що у кістці ноги – тріщина. Мене прооперували, та невдало, занесли інфекцію. Час же який був – війна! Після того – ще шість операцій на тій же нозі. Та я продовжував займатися фізкультурою. Натягав у свій двір каміння, використовував його як спортивні снаряди. Мати іноді лаялася: "Нащо ти оті каменюки тягаєш?" А я з їх допомогою так накачався, такі собі м’язи розвинув, що мене називали Тарзаном, якраз фільм про нього був популярний. А дівчата ходили дивитися на мене. Я й на голові стояв, і на руках ходив…"

А коли Романцевичу було близько сорока, він відмовився від м’яса. "Цьому були причини, – пояснює Володимир Костянтинович. – У мене запалилося середнє вухо, і внаслідок лікування тетрацикліном виникла алергія. Я намагався з’ясувати, що саме мені протипоказане, і відмовлявся від різних харчів по черзі. У такий спосіб я дійшов висновку, що без м’яса мені краще. А через два роки вперше вдався до голодування. Це була зима 1975 року. Я ще не знав, що голодуванням займатися краще улітку, коли є фрукти, необхідні при виході з цього стану, і коли організму не потрібно витрачати багато енергії на власний обігрів. Стою, бувало, на зупинці, а вітер мене гойдає. На двадцять п’ятий день голодування мені випало брати участь у партійних зборах у педінституті. Примостився я коло я батареї, сиджу, і треба ж – мене обрали головою зборів. Довелося зайняти місце в президії. А там – холодно. І голос у мене заслабкий був як для головуючого. Та все обійшлося, збори пройшли благополучно. До речі, тоді ніхто в інституті не знав про моє голодування. Того разу я провів без їжі двадцять дев’ять днів".

"Утім, це не зовсім правильний термін – голодування, – поправляє сам себе Володимир Романцевич. – Приміром, Ніколаєв називає це розвантажувально-дієтичною терапією. Бо можна їсти різний харч, в тому числі м’ясо, а клітини організму при цьому голодуватимуть".

Про метод професора Ніколаєва Романцевич дізнався, лікуючись на початку сімдесятих років у знам’янській бальнеологічній лікарні.

"Там я вперше і побачив книжку Ніколаєва "Голодание ради здоровья", її показав мені один із лікарів. Потім мені дав почитати її наш Язловецький, Валентин Сергійович (Валентин Язловецький тепер – завідувач кафедри теоретичних основ фізичного виховання педагогічного університету, професор. – Ред.) А то якось до мене підійшла студентка факультету іноземних мов нашого тоді ще педінституту, яка знала, що я цікавлюся такими речами, і показала мені книжку Герберта Шелтона. Я зробив з неї виписки. Потім я познайомився із жителем Світловодська, який теж цікавився такими речами. Купував у нього книжки Пола Брегга, Герберта Шелтона, Вівіні, інших авторитетних у цій сфері авторів. Це були навіть не книжки, а самвидав, тобто надруковані були на друкарській машинці".

"Серед моїх знайомих є лікар Анатолій Гатич, – продовжує Володимир Романцевич. – Працюючи у сімдесятих роках в обласній лікарні, він побував у московській клініці Ніколаєва і привіз звідти детальну інструкцію про те, як виходити зі стану голодування. Там детально розписано, що і скільки можна вживати після голодування. Бо вихід зі стану голодування – це дуже складна процедура.

Сам Ніколаєв був у Кіровограді у 1982 чи 1983 році. Його сюди був запросив лікар Квашин, який завідував відділенням в обллікарні. Зустріч проходила у Палаці Жовтня, був такий на вулиці Леніна. Звісно, пішов туди і я. Пригадується, поряд зі мною сидів Язловецький. У нього я й попросив папірця, щоб написати запитання лектору. Ніколаєв прочитав ту записку і каже: "Этот человек может быть нашим помощником". Це про мене, значить. А сам він – такий стрункий, підтягнутий. Йому було за сімдесят…"

А якось під час голодування Володимир Романцевич ледь не загинув. "Поїхав на свою дачу, що в Злодійській Балці, – згадує він про той випадок, – поглянути, як там прижилися мої черешні. А там сусід – такий собі Купріянов, він на факультеті фізичного виховання працював – саме мед качав. І вжалило мене декілька його бджіл. Стало мені недобре, бо організм при голодуванні дуже болісно реагує на укуси комах. Добравшись додому, я прийняв гарячу ванну, щоб з потом вийшли токсини. І вони вийшли, аж у роті утворилися виразки. Ледве вижив я тоді, бо думав, що дуба вріжу!"

Та той випадок не відбив у Володимира Костянтиновича охоти до голодувань. "Ефект же такий великий від цього! – каже Романцевич. – От я дуже люблю плавати, вважаю, що це універсальний вид спорту – у плавця працюють майже всі м’язи. І так легко плавається після голодування! Відчуваєш себе ніби рибою! Пригадую, кілька років тому, виходячи зі стану голодування, я вирушив на Новомиколаївський пляж, щоб поплавати, бо дуже хотілося. Застав я там Валерія Карповича Кізюна з кафедри історії України. Зайшли ми у воду і – змагатися, хто довше проплаває. Невдовзі Валерій Карпович, так би мовити, зійшов з дистанції. А я плаваю й плаваю. Потім я вийшов з води, а він мені: "Звідки ви енергію берете? Ви ж м’яса не їсте, а я їм! Я й дружині своїй розкажу про вас!"

А ось такий випадок. Це було у вісімдесятих роках. Я вирушив на дачу, стою на зупинці біля Колгоспного ринку. І тут з 234-го автобуса виходить якийсь чоловік з мотоциклетним колесом під рукою та як штовхне ним мене! Я упав, забився дуже. Ноги набрякли, в голові запаморочилося, потім струс мозку мені діагностували. Ходив я у поліклініку на процедури, та толку було мало. Тим часом наближалася відпустка, а значить – і моє голодування. Поляруш (Олег Євгенович, тодішній ректор педінституту. – Ред.), знаючи про цю мою традицію, мені сказав: "Закінчуйте роботу, яку не доробили, і голодуйте на здоров’я". Я так і вчинив. На шістнадцятий день я відчув суттєве полегшення – стало легше ходити, зникли болі в ногах. А під кінець голодування від набряків на ногах і сліду не лишилося, перестали турбувати головні болі. Того разу я голодував двадцять три дні.

Після того ще були травми. От і минулого року збила машина – біля самого будинку, де живу. Перенести наслідки цих травм мені допоміг спосіб життя, обраний сорок років тому. У літку цього року я голодував уже тридцять восьмий раз. Провів без їжі вісімнадцять днів, причому перших три навіть води не пив. А раніш тримався без їжі і більше трьох тижнів. І навчив цьому десятки людей. В одного із таких, Дімою його звати, під час голодування вийшов камінь із жовчного міхура. Консультував я й тих, хто вдавався до голодування як до політичної акції. Пригадую, як у 1991 році давав поради Сергію Запорожану та Юрію Рогалу, які на знак незгоди з тодішньою владою голодували на площі Кірова. Консультував я і Володимира Бабича, заступника редактора "Народного слова", коли він у 2005-му із своїми журналістами, не погоджуючись із політикою засновника газети, вдавався до голодування. Я розказав Володі, як правильно виходити з цього стану…"

"Вагу втрачаєш в перші дні голодування, по кілограму в день, – продовжує ділитися досвідом голодування Романцевич. – На десятий же день відчуваєш енергію в організмі. І голова така світла стає! Хоча під час голодування не раз снилося м’ясо. Навіть кілька років тому наснилося. А коли закінчив голодувати, хочеться випити якнайбільше соку. Та треба контролювати себе. Наголошую ще раз: найскладніше у голодуванні – вихід із цього стану. Протягом перших днів можна вживати лише соки, і не скільки заманеться, а в дозах, які вимірюються грамами. До речі, мені після тривалого голодування найсмачнішим з продуктів видається звичайний сірий хліб. М’яса, риби, грибів не можна вживати протягом двох місяців. Це я кажу для м’ясоїдів. І – порада усім: перш ніж голодувати, вивчіть відповідну літературу, проконсультуйтеся з фахівцем, а краще голодуйте під його наглядом".

А ще Романцевич уже років з тридцять регулярно обливається холодною водою, за методом Себастьяна Кнейпа, автора книжки "Моє водолікування". На зауваження автора цих рядків про те, що ця праця Кнейпа не справляє на сучасного читача враження наукової, Романцевич відповів, що Пол Брегг теж не був лікарем, проте його внесок у альтернативну медицину загальновизнаний у всьому світі.

"Я доповнив метод Кнейпа тим, що раз на тиждень розтираю голову льодом, – каже Володимир Костянтинович. – Крім того, кожного дня – легка зарядка, протягом години. І поки машина торік мене не збила, робив стійку на голові. По п’ятницях нічого не їм узагалі. А в інші дні – коли не голодую тижнями, звісно, – з харчів вживаю тільки соки, фрукти, овочі, бобові, горіхи та кисломолочні продукти".

Що стосується харчування, то в Романцевича воно – роздільне. (Головне правило такого харчування як виду дієти – це не вживати разом продукти, які ускладнюють травлення, якщо їх їсти разом. Наприклад, продукти, насичені білками і вуглеводами, оскільки вони заважають один одному засвоюватися в організмі.)

"Не можна вживати одночасно молочні продукти з хлібними, – пояснює Романцевич. – Шелтон стверджує, що більшість захворювань – від отруєнь. Неперетравлення їжі призводить до утворення отрути, яка потрапляє в кров".

Про спосіб життя Романцевича знають, мабуть, усі працівники університету. І якщо хтось надумає поповнити лави вегетаріанців чи спробувати пожити деякий час без їжі взагалі – іде за порадою до редактора "Університетського меридіану".

"А кілька років тому Анатолій Турчак, теперішній декан факультету фізвиховання, а тоді – завкафедрою, запросив мене на наукову конференцію, що проходила у них на факультеті, – згадує Володимир Романцевич. – Я виступив з доповіддю про здоровий спосіб життя і його складові. Це фізкультура, раціональне харчування і періодичні голодування".

Ніколаєв, Юрій Сергійович (1905 – 1998), – радянський вчений, доктор медичних наук, професор, основоположник методу розвантажувально-дієтичної терапії, автор та ін..

Шелтон, Герберт (1895—1985), — видатний американський дієтолог і автор більш ніж 30 книг з питань здорового харчування, засновник школи здоров’я. Під керівництвом Шелтона провели свої голодування понад 30 тисяч чоловік.

Брегг, Пол (1895 – 1976), – відомий американський діяч альтернативної медицини, натуропат, пропагандист здорового способу життя. Широко відомим в СРСР став після появи в цій країні перекладу його книжки "The Miracle of Fasting", яка на російській мові отримала назву "Чудо голодания".

Вівіні, Ів, – французький лікар, доктор медицини. Практикував лікувальне голодання з 1959 року. Разробив комплексний метод, в основі якого було більш чи менш тривале голодання. Успішно застосовував його при ожирінні, малокрів’ї, захворюваннях печінки, бронхіальній астмі, серцево-судинних захворюваннях, варикозному розширенні вен та ін.

Кнейп, Себастьян (1821 – 1897), – німецький фізіотерапевт, католицький священик. Вилікувався від туберкульозу, регулярно купаючись в Дунаї, в тому числі в холодну пору року. Розробив власну систему водолікування.