Сашко з’явився на світ 1889-го. Єлисаветградське кавалерійське училище закінчив через 20 років у порівняно спокійні часи в державі. Адже російсько-японська війна та перша російська революція залишилися позаду, а Перша світова війна була ще попереду. З міста на Інгулі юнак вирушив корнетом до 4-го гусарського Маріупольського полку. Закінчив підготовчі курси (можливо, І курс) академії Генерального штабу. У мирний час далі, напевне, було б і закінчення цього закладу. Та в умовах Першої світової війни призначається ад’ютантом штабу 6-ї кавалерійської дивізії. В російській армії дослужився до штаб-ротмістра.
1918 року Олександр Козубський служить старшим ад’ютантом штабу 1-ї кінної дивізії армії української держави. 5 листопада він затверджується в чині ротмістра з перейменуванням у сотника зі старшинством з 19 грудня 1916 року. У грудні очолює Курінь смерті в дієвій армії УНР. За спогадами більшовиків-очевидців, у Єлисаветграді петлюрівську владу представляв галицький полк Курінь смерті Козубського, який базувався на залізничній станції, звідки 7 лютого 1919 року був витіснений більшовицькими заколотниками. На боці останніх, а не мужніх захисників УНР, виявилася тоді військова перевага на берегах Інгулу. Додамо, що галицький український курінь згадувався в єлисаветградській пресі у зв’язку із захистом міста від німців у грудні 1918 року. У березні наступного року Козубський стає командувачем бронепотягу у Південно-Східній групі Дієвої армії УНР.
Після ліквідації Південно-Східної групи та переходу її особового складу до Румунії Олександр Йосипович вирішує залишитися, перейшовши до Збройних сил півдня Росії. Служить у своєму колишньому 4-у гусарському Маріупольському полку, потім у штабі 1-ї зведеної Донської козацької дивізії. 17 березня 1920 року стає підполковником. До евакуації врангелівської армії з Криму перебував у навчальному кавалерійському ескадроні. На пароплаві “Русь” прибув до Галіполі. У Югославії викладав у Миколаївському кавалерійському училищі, очолював Товариство галіполійців. Подальша доля офіцера невідома. 1939 року у варшавському часописі “За державність” публікувалося його фото. Згадки про Козубського містить стаття уродженця Глодос Мелешка “Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів” у “Вістях Комбатанта” за 1970 – 1971 роки.
