Естонія – невелика за територією парламентська республіка, тому її адміністративний поділ доволі простий: у країні є 15 повітів, до складу яких входять 79 волостей (це як українські територіальні громади). Однак повіти (щось на кшталт наших районів) зараз уже не відіграють майже ніякої ролі, а вагу мають органи місцевого самоврядування і парламент – Рійгікогу, до якого обирають 101 депутата.
Про діяльність місцевих органів самоврядування гостям з України розповіли старійшина одного з талліннських районів – Ласнамяе пан Володимир Свєт і колишній староста волості Рае, а зараз депутат Рійгікогу пан Март Вирклаєв.
Краса, гармонія й ефективність
Естонська столиця поділена на вісім районів, які очолюють старійшини, у кожному районі існують районні управи, що займаються тільки районними питаннями. У місті також є загальноміські департаменти. Район Ласнамяе – найбільший у Таллінні за кількістю жителів переважно російськомовний район (окрім нього, росіяни й російськомовні проживають в Естонії ще в місті Нарві), у якому живуть 120 тисяч талліннців із 440 тисяч мешканців столиці.
– Департаменти нашого міста займаються усім Таллінном. Наприклад, комунальний – будівництвом доріг, – розповів Володимир Свєт. – А вже доглядом за дорогами – районні управи. Місто будує дитячі майданчики, а районні управи замовляють, що саме треба ставити. І так в усіх сферах. Вибори відбуваються в міські збори, тобто міський парламент, який призначає мерію, а та – старійшин. Оскільки районна управа перебуває найближче до людей, то ми часто відповідаємо й за те, що роблять міські департаменти. Коли говорити про кошти на розвиток, то є міські гроші, загальнодержавні, а є проєкти, реалізацію яких фінансує Європейський Союз – наприклад, на створення нешкідливої для довкілля економіки, на будівництво в Таллінні четвертої великої лікарні вартістю 360 млн євро (щорічний бюджет столиці – 800 млн). Просили таку суму, а ЄС виділив 240 млн. Тепер міські урядники мізкують, де ж взяти іще 120…
Цікавим виявився підхід естонців до проєктувань. Наприклад, велосипедної доріжки, яка поєднає декілька мікрора-
йонів. Районна управа відправляє жителям району листи із запрошенням до обговорення даної теми або ж роздруковує оголошення на аркушах паперу, які в поштові скриньки розвозить поштова служба чи працівник управи. Це роблять заздалегідь, щоб після обговорення проєкту був час на його виправлення, якщо виявляться обґрунтовані зауваження. Зараз у Таллінні разом із прокладанням інших комунальних мереж готуються до побудови центральної мережі охолодження у приміщеннях. Це щоб у жарку погоду не було потреби використовувати кондиціонери! А воду талліннці п’ють із одного зі столичних озер, вона потрапляє до них після очищення. У столиці навіть заохочують пити її з-під крану. Скуштував цієї води й автор написаного – у номері готелю. І не помітив відмінності від тієї, що в пляшці з магазину. А ще на вулицях Таллінна й містечка Пайде, де також побували українські журналісти, зовсім немає безпритульних собак. Виявилося, що якщо такі з’являються, то їх відловлюють і поміщають у собачі притулки. Багато жителів Естонії беруть звідти їх додому, а якщо не можуть цього зробити, то приїздять у притулки доглядати й годувати. Якщо ж чотирилапий серйозно хворіє або йому не пощастить знайти хазяїна, то його за деякий час присипляють.
– Окрім коштів на благоустрій району та деякі інші витрати з міського бюджету, додаткові гроші в районній управі можуть з’явитися й від економії або від додаткового доходу, – зазначив старійшина району Ласнамяе. – Наприклад, коли виділяємо міську землю під вуличну торгівлю, даємо дозволи на розміщення рекламних площ, передаємо приміщення в оренду, проводимо конкурси на розміщення парковок. У кожного району є власна газета, у нас вона – двомовна: ті ж матеріали подано естонською та російською мовами (в одному з ра-
йонів столиці газета виходить й англійською мовою через значну кількість там її носіїв). Ці газети серед жителів районів розповсюджують безкоштовно. У них – місцеві новини та важливі оголошення. Наприклад, що в суботу й неділю районом їздитиме спеціальна машина, яка збиратиме небезпечні відходи. Тож можна зносити непотрібні ліки, фарби, стару побутову техніку тощо. Є в Таллінні й безкоштовний тижневик «Столиця», який друкують окремо естонською й російською мовами...
Від Володимира Свєта ми також почули, що в Естонії немає системи житлово-комунального господарства, до якої звикли в Україні. Немає ні таких управлінь, ні жеків. А є квартирні товариства, до яких входять або один будинок, або декілька, а то й десятки (в Україні це – об’єднання співвласників багатоквартирних будинків). Ці товариства відповідальні за все: від комунікацій – до прибудинкової території. Часто правління товариства наймає керівну компанію, котра допомагає йому впоратися з усіма господарськими справами. А районна управа займається навчанням, підтримкою і деяким субсидіюванням квартирних товариств. Корисним є досвід Таллінна щодо відновлення старих будинків. Коли таке рішення ухвалено, то, згідно з ним, багатоповерхівка або ж цілий мікрорайон матимуть однаковий зовнішній вигляд. Якщо балкони роблять закритими, то використовують для цього лише товсте скло без пластику, завдяки чому будинки й мікрорайони мають ошатний і привабливий вигляд.
У Таллінні існує загальне планування міста, а в кожного району – додатково своє, існують і тематичні планування (приморської, промислової зон тощо). У цих документах прописано, чи припустиме створення закритих подвір’їв, про наявність кварталів тільки із житловою забудовою чи змішаною. Згідно із загальними плануваннями створюють детальніші. Тому поставити паркан навколо будинку просто так не можна, кольорову гаму будівель треба узгоджувати, поставити на балконі склопакет у новій будівлі теж не можна, бо міські дизайнери й архітектори на те й вчилися, щоб створювати красу та гармонію.
Добре там, де нас немає? А ми там побували!
Коли гостей з України привезли на територію волості Рае, то головний експерт Естонського центру Східного партнерства Артур Аукон одразу попередив, що така – не вся Естонія. А попередив тому, що побачене нагадувало швидше казку, а не реальність. Волость розташована до і за об’їзною столичною дорогою, тож земля там коштує дуже дорого. Діставши право на продаж її частини, волосна управа спрямовує отримані за неї кошти передусім на будівництво дитсадків і шкіл. У Рае мешкають багато жителів, які працюють у Таллінні й заробляють чимало – серед них і програмісти, і високі чиновники, і стартапери. Тому волость отримує значні кошти з податків своїх жителів і використовує їх на створення комфортних умов для їх же життя. Населення волості – 22 тисячі жителів, і протягом року їх стає більше на тисячу.
Колишній староста Март Вирклаєв завів нас у дитсадок, побували ми з ним і на великому ігровому майданчикові для дітей; дивлячись через вікна мікроавтобуса на волость, почули від нього про будівництво нового житла, освітніх закладів, промислових підприємств, створення логістичних компаній – і побачили це на власні очі. Побували в школі, яка і за своєю архітектурою, і за тим, як у ній налагоджено навчання, є не школою сьогодення, а ніби майбутнього. І ще одна деталь: і в Таллінні, і у волості Рае усі дорослі й діти, які проїздили повз на велосипедах, були в шоломах. Аж позаздрив їхній дисциплінованості й далекоглядності: звичайно ж, краще обійтися синцями у випадку падіння, а не лежати з розбитою головою в калюжі крові.
Населення волості постійно зростає, наголосив депутат естонського парламенту, тому в останніх 10–15 років з місцями в дитсадках там проблема. У тому, до якого ми завітали, у 12 групах виховують і навчають 240 дітей (серед яких є й діти з особливими потребами). Окрім виховательок, яких називають учительками, та їхніх помічниць, є психолог, соціальний педагог, кухарі. Усього – з пів сотні осіб. За перебування дитини в цьому дитсадку батьки сплачують 80 євро на місяць плюс 2 євро на харчування протягом дня. Якщо двоє дітей ходять у дитсадок, то платять по 40 євро і т. д. Дітей уранці в садку зустрічають на вулиці і протягом дня намагаються з ними довше бути на свіжому повітрі навіть у дощову погоду. Щовівторка, навіть коли надворі негода, діти на вулиці навіть сплять у гамаках! (Оце був би привід для мам в Україні обурюватися в соцмережах!) У дитсадку є домашні кролики, діти самі їх годують, прибирають за ними. Дуже багато уваги естонці приділяють трудовому вихованню, тому на стінах ігрового павільйону розвішано багато звичайного кухонного начиння, з допомогою якого малюки і «варять», і «смажать», і «запікають», привчаючись таким чином змалку до користування каструлями, сковорідками та іншим кухонним посудом.
– У нас мало іграшок, бо ми віримо, що, коли діти самі собі їх роблять, то вони думають, привчаються до самостійності. А тут вони працюють з молотками, пилками й дошками під наглядом учителя, – розповіла одна із учительок.
І дійсно: у критому павільйоні поруч із абсолютно спокійним учителем хлопчики молотками забивали в дошки великі цвяхи, а маленька дівчинка чималою пилкою, тримаючи її обома руками й аж висунувши язика від зосередженості, з усієї сили перепилювала дошку, затиснуту у величезних лещатах. Від такої картинки в українському дитсадку і у виховательок, і в батьків, і в усіляких перевіряльників, певно, серця б зупинилися! А там – усе нормально: учителі лише наглядають за процесом, а діти із серйозним виразом облич опановують ази господарювання. Отаке-от трудове виховання по-естонськи.
– Діти – наш пріоритет, – наголосив Март Вирклаєв під час об’їзду волості. – Для них тут створено багато спортивних центрів, стадіонів, басейнів. Усім цим увечері можуть користуватися й дорослі. Дитсадків у Рае – 12, а шкіл – 6. Є центр здоров’я із сімейними лікарями, побудований за гроші Євросоюзу. Зараз триває будівництво нового приміщення волосної управи й державної гімназії для 10–12 класів на 540 учнів – так званої тунельної школи.
Там заплановано давати учням і робітничу професійну освіту з можливістю проходження практики на виробництві, адже у волості багато компаній, які потребують працівників. Праворуч – кондитерська фабрика «Калев», а це – промзона, Тартуське шосе, яке проходить через всю волость. Для підприємництва в Рае хороші умови. Ось далі – житлові райони й центр. Ми хочемо, щоб жителі волості мали не лише власну домівку, а й щоб вони тут працювали, а їхні діти – навчалися. І прагнемо забезпечити їх можливістю проведення вільного часу на цій території. Тут постійно будують не лише комерційні площі, а й житлові мікрорайони разом із необхідною інфраструктурою – дитсадками, школами, магазинами, дорогами, тротуарами й велодоріжками.
Колишній староста розповів, що в Рае є газета, яку фінансують з місцевого бюджету.
– Люди згуртовуються, коли мають свою газету, у якій відображено їхні будні й свята, – зазначив він. – Журналісти висвітлюють місцеві теми, розповідають про дитсадки, школи, підприємців, просто про непересічних земляків…
У волості багато дітей і молоді, яких потрібно чимось зайняти. Тож там будують для цього не лише спортивні центри, а й майданчики. На один з них українську делегацію й повів Март. Майданчик знаходиться на території парку, де дерева ще зовсім маленькі, але вже є скейтпарк, місце для занять паркуром, спортивні тренажери, усілякі «лазалки» для дітей, комбінований майданчик для гри у футбол, штучне озерце, альтанки, такий собі аеродром у мініатюрі з посадковими смугами, якими на велосипедах катаються малюки, диспетчерською вежею й сигнальними ліхтариками. Недалеко – столичний аеропорт, тому для дітей вирішили створити щось подібне. Заплановано також організувати ще й місце для вигулу собак, побудувати концертний майданчик для проведення заходів на свіжому повітрі, центральну площу парку, майданчик для флагштоку з прапором, тренажерний зал для зимових видів спорту. Навколо парку вже є доріжка для пробіжок, посипана тирсою, на якій взимку планують прокладати лижну трасу. На вже зроблене в цьому парку місцеве самоврядування витратило півтора мільйона євро!
– У житловому фонді волость прокладає пішохідні й велосипедні доріжки, – звернув увагу посадовець. – На це ми отримуємо фінансування від ЄС. Хочемо, щоб діти могли ходити в школу цими пішохідними доріжками, а дорослі займатися там спортом. Перед школами – дуже багато велосипедів, самокатів, у дітей з’являється звичка менше їздити автомобілями. За приклад для них і ті батьки, які ходять пішки та їздять на велосипедах. Завдяки такій пішохідній і велосипедній політиці сподіваємося, що з часом у нас меншатиме автомобілів. До шкіл у нас добудовують додаткові модулі, щоб усі охочі там навчатися помістилися. Ми постійно маємо реагувати на зростання населення й добудовувати модулі до шкіл і дитсадків. Але зводимо й нові. А ось тут праворуч – пішохідна доріжка завдовжки із 15 км, вона поєднує різні житлові райони волості, а починається аж у Таллінні. У нас – жорсткі вимоги до забудовників. Перед зведенням житла необхідно прокласти дороги, комунікації, встановити вуличне освітлення, дитячі майданчики тощо. Забудовники також інвестують у будівництво дитсадків і шкіл. А ось посеред поля – і наша нова школа. Але невдовзі навколо неї виростуть житлові будинки й великий парк. У нас темпи особливі: після проєктування уже через 2–3 роки постають будівлі…
Для гостей – «космос», для Естонії – реальність
Школа, в яку українських журналістів привіз Март Вирклаєв, побудована за якимось «космічним» проєктом. У ній – величезні блоки з ділянками, у яких простір професійно поділено на різноманітні приміщення – бібліотеку, їдальню, крите футбольне поле, є навіть широка стіна для скелелазіння, на якій учні у вільний від уроків час можуть спокійно, без окриків, полазити, як мавпи. Звичайно, із дотриманням техніки безпеки. Директорка школи Аніка Рейм розповіла, що назва закладу в естонській мові має подвійне значення: «замок» і «упевненість». І додала, що все її «населення» – учні й учителі – як у міцному замку й упевнені у своєму майбутньому, бо там – дуже хороші умови для зростання й розвитку.
Цікавою є й історія побудови школи. Навчання в ній розпочали, коли будівельники звели лише її половину. А добудовували вже під час навчального року. Єдине, що попросила директорка будівельників, це щоб вони до обіду, коли триває навчання, не завозили на будівельний майданчик будматеріали великими машинами, аби не відволікати учнів. Отак цілий рік і жили: з одного боку школи навчалися, а з іншого – будували! І жодної небезпечної події за цей час не трапилося.
– Це у нас кінозал, побудований як амфітеатр. У школі є й актовий зал, а це така собі велика аудиторія, – зазначила директорка, заводячи гостей до величезного приміщення з м’якими сидіннями і рядами, що піднімаються догори. – Я дуже хотіла, щоб у нас було таке приміщення. Цьогоріч через коронавірус ми не змогли відкрити його для наших жителів. Але плануємо, що дорослі мешканці волості Рае приходитимуть сюди дивитися кіно, концерти, на тренінги. Для цього й інвестуємо в такі приміщення, зали, щоб місцеві люди могли ними користувалися. А що діти тут роблять? Чудово проводять час, учаться, відпочивають. Ми всі шкільні площі використовуємо для навчання, не лише класи, а ще й їдальню, бібліотеку, коридори, подвір’я, оцю аудиторію. Для нас слово «вчитися» не пов’язане лише з уявленням, що вчитель стоїть біля дошки, а учні сидять парами й слухають його. Ні. У нас інша філософія. Навчання відбувається постійно і всюди. Насамперед, вчимо дітей незалежності, дитина також має розуміти, чого від неї очікують, на що вона здатна й чого хоче досягти. Учитель для неї – це ментор, тобто наставник. Зрозуміло, що в нього більше знань, але він їх не просто передає, а веде учня шляхом їх опанування…
У школі раз на день діти безкоштовно їдять приготовлені кухарями гарячі страви, а перед навчанням чи після нього можуть придбати собі іще щось у їдальні за гроші. А ще вони й учителі носять шкільну форму, яка може складатися з різних елементів, але має однакові для всіх візерунки. У вчителів є учительська з диванчиками, яка більше схожа на кімнату відпочинку в санаторії, а не на приміщення в навчальному закладі. Так тут турбуються про душевну рівновагу викладачів. Є бібліотека, але немає бібліотекаря. Загальне правило для Естонії – не створювати посад, на яких людина не бачить значних результатів своєї діяльності. От у школі й вирішили, що записати в комп’ютер книгу чи викреслити її зі списку може й ментор, який працює з молодшими учнями в бібліотеці. А старші й самі спроможні це зробити. Так і живуть, навчаючись навіть на металевих кручених сходах з першого поверху шкільної книгозбірні на другий.
– Волость багато інвестує в цю школу, усе, що ми хотіли, отримали. Батьки жодних внесків не роблять, хіба що на екскурсію чи за загублений шкільний квиток, – продовжила директорка школи. – Столи в класах можна пересувати, зсувати, розсувати: кому як зручно, той так і сидить, там є шафки для речей і підручників, диванчики та килимки для дітей. У кожному класі – сенсорна інтерактивна дошка. Усе, що вчитель написав на ній, він може відправити учням на планшетні комп’ютери, якими їх, як і вчителів ноутбуками, забезпечує місцеве самоврядування. До шостого класу ми дітям оцінок не ставимо, лише пояснюємо, що вони тепер знають, а що – ні. У початковій школі майже немає поділу на уроки, а є – за темами. Наприклад, тема «Навколишнє середовище». Якщо вчитель обрав її, приміром, на місяць, то всі предмети (природознавство, математика, рідна мова тощо) стосуються саме цієї теми. Лише коли в дітей англійська мова (з другого класу) або російська (з п’ятого), то приходять інші вчителі й проводять уроки. Раз на день ментор обов’язково виводить учнів на вулицю…
Слід сказати, що в Естонії в початковій школі дозволені як тематичне навчання, описане вище, так і класичне, до якого звикли в Україні. Різні школи вибирають те, що їм до вподоби і до снаги. Але вже для середньої школи існує державний предметний план, згідно з яким уроки проходять за предметами. Однак у школі, яку ми відвідали, лишаються вірними новаторству й зі старшими дітьми, тому й у середніх класах (старших у цій школі поки що немає) ставлять не оцінки, а літери. Там переконані, що головне – усвідомлення учнем того, що він має здобути певні знання, розуміти й уміти застосовувати опановане.
Матеріал підготовлено в межах реалізації спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру Східного партнерства.
(Далі буде)
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
