— Свого часу Бісмарк зауважив, що війни виграють не кадрові військові, а цивільні. Досвід найбільших воєн сучасності свідчить, що сил регулярних військових формувань вистачає переважно тільки на стримування первинного натиску ворога та розгортання головних резервів. Основний тягар бойових дій візьмуть на себе громадяни, яких призиватимуть у ході відмобілізовування. При цьому успіх битви залежить від рівня військової підготовки, який вони отримували ще в мирний час. Досвід Великої Вітчизняної війни підтвердив: гинули в першу чергу люди, які не володіли основами військової справи.
Розуміючи це, в усіх найбільш розвинених країнах світу — США, Російській Федерації, Великобританії, Німеччині та інших — величезне значення надають допризовній підготовці. Нам, українцям, слід пам'ятати, що у статті 8 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" визначено поняття підготовки юнаків до військової служби. Отже, школа вже не готує юнаків тільки для проходження строкової служби — вона готує молодь до майбутньої військової діяльності, пов'язаної із захистом Вітчизни — їхнім конституційним обов'язком. І це визначено в Конституції України. Незалежно від того, буде юнак проходити строкову службу чи ні, до захисту Вітчизни він має бути підготовлений у школі, яка виступає одним і єдиним центром, де юнак повинен раз і на все життя засвоїти програму бойової підготовки, пов'язаної із захистом Вітчизни.
У зв'язку зі скороченням Збройних сил України, переходом на контрактну основу комплектування (професійну армію) все менше і менше юнаків призиватимуться на строкову службу, а тому якість загальної військової підготовки в стінах школи для тих, хто ніколи не піде в мирний час служити до війська, повинна неймовірно зрости. До загального захисту Вітчизни, відповідно до військового обов'язку, мають бути готовими всі.
Ось що ми повинні мати, згідно з Концепцією допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схваленої Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року №948/202: 140-годинну програму допризовної підготовки юнаків, а крім цього, запропоновано допризовну підготовку проводити наприкінці навчального року протягом 3-5 днів по шість годин у передвипускному класі (10-11 клас) на базі військових частин або військових комісаріатів, військово-патріотичних оздоровчих таборів. Навчально-польові заняття запропоновано проводити у формі комплексних занять з метою оцінювання, закріплення та вдосконалення умінь і навичок, набутих учнями (студентами) упродовж навчального року. Передбачено виконання нормативів з основ цивільної оборони та військової справи з використанням зброї, в тому числі стрільбу з автомата бойовими патронами, засобів інженерного озброєння та індивідуального захисту.
Що ми маємо на сьогодні в Кіровограді? Бази для проведення навчально-польових занять не створено. Стрільба з автомата повинна проводитись на обладнаних військових стрільбищах на базі військових частин. Перевезення юнаків на місце проведення стрільб має здійснюватися за кошт органів місцевого самоврядування, де на сьогоднішній день грошей на виконання цих заходів не передбачено.
З усіх навчальних закладів вилучено матеріально-технічні засоби військової підготовки. Як можна вивчати зброю без зброї, відпрацьовувати вправи на гімнастичних снарядах без снарядів, вивчати вибухові предмети без імітаційних засобів? Ті засоби, які залишилися в школах, професійно-технічних училищах, до застосування не придатні за терміном їх використання (протигази, інженерне майно, майно індивідуального захисту від зброї масового ураження) або розкрадені чи втрачені (остання перевірка це підтвердила).
Запропонований мною метод проведення допризовної підготовки юнаків на базі 2-3 шкіл міста управління освіти не підтримало, посилаючись на відсутність коштів, хоча при запропонованому методі витрати у грошовому еквіваленті були б у чотири-п'ять разів меншими, ніж ми маємо на сьогодні.
Відсутність викладачів, що мають військову підготовку чи відповідний фаховий рівень — ще один прикрий фактор низької якості допризовної підготовки юнаків. Втішає одне: викладачі ДПЮ, які сьогодні працюють у навчальних закладах, залишаються вірними обраній справі. І це не випадково, бо вони колишні офіцери, для яких честь і обов'язок — не порожній звук. На жаль, ці люди не відчувають підтримки з боку керівників своїх навчальних закладів (слід зазначити, що таке ставлення до ДПЮ не є нормою, але від цього не легше).
Гурткова робота для вивчення курсу допризовної підготовки в навчальних закладах не проводиться. Спеціалізовані класи військових частин, навчальних закладів Товариства сприяння обороні України з цією метою не використовуються.
Метою допризовної підготовки є не лише підготовка юнаків до строкової служби чи захисту Вітчизни, а й подальший фізичний, вольовий, інтелектуальний, професійний, моральний розвиток особистості, формування у юнаків рис дорослої людини, ознак справжнього чоловіка. Тому ДПЮ слід надавати значно більше уваги.
Значно похитнулася і втратила свій комплексний характер і система патріотичного виховання молоді, яка має на меті формування почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії, культурних та історичних цінностей, виховання громадянської свідомості, поваги до Конституції і законів України, а також соціальної активності та відповідальності за доручені справи, формування прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та витривалості, підвищення престижу військової служби, військово-професійну орієнтацію молоді.
На сьогоднішній день руйнуються всі ті позитивні надбання, що ми мали за радянських часів. Замість цього не створюється нічого нового, більш прогресивного. З молоддю недостатньо проводять військово-шефську роботу, лекцій, бесід, екскурсій до музеїв, військових частин, походів по місцях бойової слави. Учнів майже не залучають до упорядкування меморіальних комплексів, пам'ятників, вшанування ветеранів війни, учасників бойових дій. Тож чи варто дивуватися, що в місті кількість юнаків, які ухиляються від служби в армії, з кожним роком збільшується. Сьогодні допризовна підготовка юнаків, їх патріотичне виховання повинні стати гарантом їхньої фізичної, моральної загартованості, мають посісти гідне місце серед основних дисциплін у навчальних закладах.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
