Одним з героїв благодійного марафону “Серця, опалені війною”, який відбувся у Кропивницькому до Дня захисника України, був колишній контрактник 3-го полку спецпризначення Ярослав Пікаш. Він пройшов найзапекліші бої початку військових дій на сході країни, обороняв Донецький аеропорт, був поранений, комісований, але не втратив активності у житті, переймається проблемами таких же, як і сам, учасників антитерористичної операції.
Коли Ярослав повернувся додому в рідне село Созонівку Кіровоградського району, то перед його родиною постало питання, як облаштувати оселю: зробити ремонт не вдасться – немає ні фізичних сил, на матеріальних засобів. Чоловікові порадили звернутись до міського голови Кропивницького Андрія Райковича та його радника Євгенії Шустер.
– Разом із родиною – дружиною Ольгою та донькою Софією – проживаємо у чотирикімнатній квартирі, – розповідає Ярослав. – Звичайно, добре, що квартира є, але вона потребувала значного ремонту. Донька підросла, тому потрібно було облаштувати й для неї комфортні умови. Як бути, коли своїми силами нам не впоратись? Добре, що є небайдужі люди. Дякую представникам влади, особлива подяка – керівнику фірми “Житлобуд” Петру Ларжевському за надання спонсорської підтримки в ремонті в нашій квартирі. Він узяв на себе всі турботи з ремонту нашого житла, чим допоміг створити для нас затишну, гарну, комфортну оселю. Бажаємо йому та робітникам підприємства подальших успіхів, вдалих проектів, благополуччя.
Розповідаючи про свій бойовий шлях, Ярослав трохи ніяковіє, мовляв, що розповідати – виконував обов’язок перед Україною, своєю родиною, батьками, прагнув їх захистити.
– Я закінчив школу у Созонівці, потім здобув фах вчителя фізкультури у Кіровоградському державному педуніверситеті, – ділиться спогадами колишній вояк. – За спеціальністю не працював, а підписав контракт на військову службу у нашому полку спецпризначення. Мій бойовий досвід розпочався з того моменту, як стало зрозуміло, що Крим анексували, а у Донецькій та Луганській областях розгорається пекло війни. Тоді, у березні – квітні 2014 року, ми розуміли, що доведеться воювати. Сьомого квітня оголосили бойову тривогу. І як згодом з’ясувалось, саме з цього дня розпочалось офіційне проведення антитерористичної операції. Чому запам’ятав? Бо четвертого квітня у мене – день народження. Тоді ми були в Чернігові, бо вважалось, що наступ російських військ розпочнеться саме з цієї області. Але нас направили у Донецький аеропорт, де ми тримали оборону. Довелось побувати в усіх “гарячих” точках Донецької та Луганської областей – в Слов’янську, Амвросіївці, Зелонопіллі, Ізвариному. Під Свердловськом Луганської області, у селі Проваллі ми тримали оборону, пережили пекло оточення. Нас розстрілювали “Градами” з боку російського Гукового. Багато хто з моїх побратимів дістав порання в тих боях, ми не могли вийти з оточення. Про весь цей жах дізнався мій тесть Олександр Маринич. Намагаючись врятувати наші життя, він підняв на ноги усіх в Генеральному штабі, задіяв зв’язки у Росії, навіть у Францію телефонував. Здавалось, що домовився про “зелений коридор”, бо вихід був один – через російський кордон. Але які “коридори” росіяни вміють влаштовувати, ми вже знаємо. Спочатку ми потрапили у руки бойовиків. Потім нас перевіряли російські прикордонники. І лише після всіх цих поневірянь ми таки отримали медичну допомогу російських медиків у Гуковому. Так вдалося врятувати життя 21 військовому.
Я також дістав тяжке поранення. Лікувався у різних госпіталях. Але рани й досі даються взнаки. Якби не моя кохана дружина, її турбота та підтримка, то не знаю, чи підвівся б на ноги. Інколи думаю, що добре тим моїм побратимам, які мають такий надійний тил – свої родини. Самотнім набагато важче реабілітуватись. Тому інколи ветеран АТО не може знайти себе у цивільному житті.
Моя Оля мене буквально на ноги поставила. А радості у житті додає донечка Софійка.
Після того, як відчув, що зміцнів після поранення, вирішив допомагати таким же, як я, атовцям. Я – радник з питань АТО у нашого сільського голови Дмитра Пузакова. Роботи достатньо, адже в нашому селі живуть 49 учасників АТО, 43 – учасники бойових дій, 10 чоловік зараз перебуває у зоні антитерористичної операції. Допомагаємо вирішувати різноманітні соціальні, юридичні питання, турбуємось, щоб вчасно направити колишнього бійця на лікування або в санаторій.
Не можна, щоб бойові побратими залишались сам на сам із своїми проблемами, треба допомагати їм реалізуватись у цивільному житті. Як-от мені допомогли, так і я допомагатиму людям, допоки вистачить сил.
Записала Оксана ВЕРСТЮК
