Попри всі зміни і труднощі життя учні школи № 6 крізь довгі сорок років після випуску 1972-го знову зустрілися у своїй альма-матер. Когось впізнавали одразу ж, до декого уважно придивлялися, щоби згадати ім’я та прізвище. Проте абсолютно чітко й упевнено кликали на ім’я та по батькові своїх наставників: керівника 10-Б класу Катерину Шевчук та 10-В – Бориса Набоку. На жаль, уже немає разом з нами Василя Кислих – учителя фізики, класного керівника 10-А, якого вихованці згадують з особливим теплом та вдячністю. За станом здоров’я не змогла зустрітися зі своїми учнями керівник 10-Г класу Галина Волчанська.
Протягом останніх п’яти років випускник 1972 року Сергій Казнадій (10-В), котрий нині живе в Торонто (Канада), завзято й цілеспрямовано розшукував своїх однокласників, друзів, учителів. Іще два роки тому було чітко названо дату зустрічі – 2 червня – і точний час початку врочистої події – 12.00. Допомагали нинішньому канадійцеві організувати зустріч випускники школи Анна Бігун (вчилася в 10-А) та Лілія Єфімович (10-Б).
І ось настала очікувана зустріч. Звісно, не всі змогли приїхати, але простора актова зала рідної школи була майже заповнена. Радо відгукнулася на пропозицію провести зустріч випускників адміністрація ЗОШ № 6, в якій пройшли врочистості, присвячені 40-річному ювілею. Нинішній її директор Надія Кравченко разом зі своїми помічниками подбала про належне проведення заходу. Спеціально для гостей було продемонстровано віртуальну мандрівку історією школи від часів її заснування до сьогодення, створено слайд-шоу на основі збережених світлин минулих часів.
Емоційно згадувала минуле й свій 10-Б Катерина Шевчук, яка працювала в шостій школі упродовж двадцяти років. Зізнавалася, як часом доводилося нелегко, а рятувало вміння пробачати. "Хочу знати про вас усе: де працювали, як складалися сімейні стосунки, – з хвилюванням у голосі звернулася до своїх вихованців Катерина Іванівна. – Бажаю, щоб вас тішили ваші діти, внуки, як ви колись один одного і мене".
"Дорогі діти! – звернувся класний керівник 10-В (а тепер директор 22-ої школи) Борис Набока. – Маю честь бути в колі рідних для мене випускників школи 40 років потому. Більше того: у ній я вчився, тут здобувала освіту моя донька, у шостій школі я почав працювати як вчитель. Це мій острівець духовності на все життя…"
Привітала випускників 1972 року також нинішня зміна – вихованці музичного училища та школи. Вони передали до шкільного музею подарунки: відеофільм – знайомство з новою домівкою одного з присутніх однокласників, "сертифікат" спогадів (як символ вічної вдячності випускників), книги…
А попереду на випускників очікували фотосесія та справжня класна година. На ній Борис Стефанович поділився відвертими, часом несподіваними враженнями про минуле, роздумами про нинішній день та розпитав своїх вихованців про їхній найскладніший іспит – життя.
Сергій Казнадій сказав, що настав час, коли виникло бажання озирнутися, згадати, з чого все починалося. "Я хотів не просто зібрати людей, а ввести їх і ввійти самому в атмосферу близького й приємного нам періоду, – сказав він як президент асоціації випускників 1972 року середньої школи № 6 про мету зустрічі. – Після п’яти років листування ми нарешті зібралися тут – у рідній школі".
Тепер однокласники мешкають у різних містах і країнах (Україна, Росія, Білорусь, Казахстан, США, Канада, Великобританія, Німеччина, Ізраїль...). Але де б не були випускники шостої школи, вони неодмінно зберігатимуть у своїх душах пам’ять про шкільні дні.
Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,
президент клубу журналістів ЗОШ № 22
