Те, що на Кіровоградщині археологи знаходили залишки трипільської культури, відомо давно. За радянського часу поселення, що на території нинішнього села Володимирівки Новоархангельського району, за класифікацією археолога-трипіллязнавця Тетяни Пасек взагалі вважалось столицею, одним з найбільших протоміст трипільців, адже, на думку науковців, займало сімдесят гектарів. Нині відомо, що площа його – майже сто гектарів. Володимирське поселення трипільців – археологічна пам’ятка національного значення. Правда, досліджувати її нині складно – більша частина землі розпайована.
У 70-х роках минулого століття військові здійснювали аерофотозйомку для складання карт і виявили дивні кола і еліпси, помітні тільки з висоти. Археологи встановили, що це трипільське поселення-гігант. Так було відкрито Небелівське поселення (нині село у Новоархангельському районі), фактично друге за розміром. І якщо подібні поселення на Черкащині і Київщині вже добре досліджені і описані, то Небелівка до недавнього часу залишалась маловідомою.
Та сталося так, що під час міжнародної наукової конференції, присвяченої 110-річчю досліджень трипільської культури у селі Тальянки Черкаської області, де знайдено найбільше протомісто, познайомились старший науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук Михайло Відейко, який чудово знається на цій темі, та представник департаменту археології Даргемського університету, що у Великобританії, Джон Чепмен. Звідтоді триває їхня плідна співпраця.
Перша експедиція в Небелівку відбулася ще у 2009 році, тоді було зроблено геодезичні дослідження, визначено приблизні масштаби робіт. Проект, розрахований на три роки, отримав грант від британського уряду. Передбачається, що усі знайдені предмети залишаться в Україні (в краєзнавчих музеях Новоархангельська, Кіровограда, в Інституті археології НАНУ), фотовиставки ж демонструватимуться в Україні та в країнах Європи. Планується також створити фільм про розкопки в Небелівці та видати книгу. Ексклюзивне право на відеозапис досліджень отримав всесвітньо відомий журнал Nashional Geographic.
У 2012 році археологічна експедиція розпочала свою основну роботу. У ній брали участь представники Великобританії, Болгарії, Польщі, Італії, Нової Зеландії, США, Малазії. Загалом у степове село Небелівку прибуло більше тридцяти іноземців. І якщо українські науковці, звичні до наших умов, могли жити у звичайних селянських хатах (для них винаймали житло у місцевих мешканців), то зарубіжних гостей поселили у приміщенні Небелівської школи (роботи проводились влітку).
До честі нашої обласної влади, завдяки небайдужості та наполегливості працівників відділу охорони культурної спадщини, який тоді очолювала Надія Лісняк (пізніше цей відділ влада Януковича ліквідувала), фактично за місяць до школи прибудували приміщення, куди підвели воду, поставили бойлери, душові кабінки, пральну машину, облаштували вбиральні. Багато довелося попрацювати і сільському голові Небелівки Миколі Бобку, але він, як справжній українець, підтвердивши в очах іноземних гостей наше національне реноме щедрих і гостинних господарів. Надія Лісняк, нині голова обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури, підкреслює, що необхідно було налагодити постійний контакт археологів і влади. Чимало організаційних зусиль до того, аби експедиція тривала успішно, доклав секретар обласної організації товариства Валентин Собчук.
Небелівське протомісто належить до епохи енеоліту, переломної епохи в історії людства, коли тривали величезні міграційні процеси. Життя тут вирувало десь шість тисяч років тому – у ІУ тисячолітті до нашої ери. Знайдено тут півтори тисячі будинків, де, ймовірно, мешкало більше десяти тисяч осіб. Деякі будинки – двоповерхові, протомісто було обнесене охоронним ровом та частоколом. Тут знайдено горн, де випалювалась унікальна трипільська кераміка, золоті прикраси.
Та найцікавіша знахідка – трипільський храм (це – умовна назва, зауважує кандидат історичних наук Ірина Козир), де знайдено сім вівтарів, багато речей культового, ритуального призначення. Один з вівтарів, який має оригінальний неповторний орнамент, відреставрований Станіславом Федоровим, уже демонструється в обласному краєзнавчому музеї. До речі, вівтарі часто зустрічаються і у житлових будинках трипільців. Вони були політеїстами, сповідували багатобожжя. Та основними для них, констатує Ірина Козир, були культи родючості та жінки-матері. Саме трипільці, на її думку, заклали на наших землях (а до середини ІV тисячоліття до нашої ери вони освоїли територію усієї нинішньої Правобережної України) традицію землеробства.
І хоча прямої спадкоємності між трипільцями та сучасним українським етносом немає, нас все-таки, на думку Ірини Козир, пов’язує семантика образів: елементи орнаментів на трипільському посуді пізніше зустрічається і в українській вишивці. Михайло ж Відейко у своїй книзі "Світ Трипілля. Давні хлібороби між Карпатами і Дніпром" стверджує, що "…значна частина населення України може вести свій родовід від народу, який ми називаємо трипільцями".
Підсумком трьох років роботи археологів стала міжнародна наукова конференція "На Східній межі старої Європи", яка нещодавно відбулася у Кіровоградському педагогічному університеті. Йшлося і про загальні інтерпретації мегаструктур на поселеннях трипільської культури, зокрема Небелівки, і про антропоморфну пластику, кремнієвий інвентар, розписну кераміку, палеоетноботанічний аналіз залишків рослин з розкопок мегаструктури, і про дослідження залишків жител та стародавнього храму.
Та у вчених, ясна річ, залишається ще багато нез’ясованих питань. Зокрема наші та британські вчені не дійшли спільного висновку: чому на розкопках знаходять випалену до стану цегли глину? Адже для цього потрібна була температура до тисячі градусів! Те, що трипільці, виснаживши землю, через кілька десятків років переходили з одного місця на інше, при цьому спалюючи свої житла, добре відомо. Але чи можна було у звичайному вогнищі досягти такої високої температури?
Одним з моментів конференції став своєрідний експеримент – спалення моделі трипільського житла. Воно горіло з середини, першим упав дах, стіни впали також в середину, тільки одна на зовні. Можливо, за рахунок жару, який зберігався ще довший час, і виникала така висока температура.
Факт такого давнього і великого поселення та проведена наукова робота, безперечно, мають дати поштовх і туристичному інтересу до цього куточка нашої області. І тут непочатий край роботи і для туристичних агентств, і для місцевої влади, яка має подбати про відповідну інфраструктуру, адже інтерес до цієї пам’ятки, за умов відповідного розголосу, може бути чималий – трипільське поселення давніше від Єгипетських пірамід.
Світлана ОРЕЛ
