Втома від співчуття: як психологи працюють над своїм емоційним благополуччям, щоб залишатися ефективними у підтримці інших.

Зображення: надано автором гуманітарної місії Проліска. З якими станами працюють психологи і що дається найважче

Незважаючи на різноманітність спеціалізацій, психологи зазвичай займаються такими проблемами, як інтенсивна тривога, емоційне виснаження, наслідки тривалого стресу, складні процеси горювання та справлення з втратами.

Команда ГО "Дівчата" розповідає, що найважче працювати з невизначеною втратою, коли близька людина зникла безвісти або перебуває в полоні. Це особливо важкий досвід, адже горе ніби не може завершитися: бракує ясності, немає можливості попрощатися, але й відсутнє відчуття безпеки чи надії, що ситуація вже завершена. Людина одночасно живе між надією і страхом, і саме ця невизначеність виснажує найбільше.

"Голоси дітей" ставлять перед собою важливе завдання не лише вирішувати існуючі проблеми, але й сприяти стабілізації емоційного фону, щоб уникнути їхнього загострення до такого ступеня, який вимагав би медичної допомоги. Це вимагає додаткових зусиль.

Ризик "втоми від емпатії"

Безперервне сприйняття розповідей про насильство, втрати та горе може викликати у професіоналів явище, відоме як "втома співчуття". Це стан, при якому емпатія зменшується, виникає дратівливість, а відчуття значущості роботи поступово зникає.

Зображення: надано автором гуманітарної місії Проліска.

Виникає явище, яке можна назвати емоційним "загасанням". Експерти з "Проліски" вказують на те, що людина наче втрачає здатність відчувати емоції — це її спосіб захисту від сильного болю. Однак поряд з цим існує й інша крайність — потужні емоції, які важко контролювати: відчай, гнів, почуття провини.

Цей стан може супроводжуватися відчуттям безвиході, навіть певною доза цинізму, а також проблемами зі сном. Думки про роботу не "вимикаються" навіть після її завершення. Це нагадує явище професійного вигорання, яке існувало завжди, але війна лише посилила його прояви. Спеціалісти можуть відчувати не лише зниження мотивації, а й постійний стан тривоги, а також труднощі у забезпеченні власного благополуччя.

Ми також можемо відчувати подібні емоції, навіть якщо не є спеціалістами у сфері психічного здоров'я. Наприклад, історії про втрати, зруйновані будинки з людьми всередині чи повернення з полону вже не викликають у нас такого сильного шоку. Це стало частиною нашого повсякденного життя, і наша психіка намагається захистити себе від надмірного стресу.

Вигорання є підступним явищем. Зазвичай воно вражає тих, хто є чутливим, має високі стандарти щодо себе та оточуючих, пояснює психотерапевт і супервізор команди психологів фонду "Право на захист" Олена Ступак. У гуманітарній сфері працює безліч таких соціально активних особистостей, які щиро прагнуть допомагати іншим, що, на жаль, підвищує їхні шанси на вигорання.

"Цей ризик може бути особливо вираженим для жінок-професіоналок, оскільки вони часто поєднують надання допомоги іншим з обов'язками по догляду за сім'єю, дітьми, домашніми справами та власним емоційним станом", - зазначає психологиня Яна Горбунова, координаторка сектору психосоціальної підтримки ГО "Дівчата".

Фото: надано авторкою Яна Горбунова

Тривожні ознаки вигорання можуть проявлятися через фізичну втомленість, часті хвороби, а також відчуття виснаження та пригніченості, навіть після відпочинку. Поки одні активно шукають можливість взяти відпустку, інші ж відмовляються від неї. Дехто може впадати в стан апатії, втрачаючи інтерес до виконання робочих завдань і ставлячи під сумнів результати своєї праці. Люди починають уникати спілкування з оточенням або, навпаки, постійно згадують про складні історії тих, кому надавалася допомога. Переживання вигорання є надзвичайно складним процесом, що вимагає значних зусиль і часу для відновлення, тому профілактика має стати пріоритетом.

Як уникнути емоційного вигорання

"Розуміння власного внеску в суспільство, особливо під час криз, надихає мене не здаватися і продовжувати працювати. Навіть найменша підтримка має величезне значення — це усвідомлення підкріплює мою мотивацію", - ділиться своїми думками психологиня організації "Голосів дітей" Анна Застело. Анна живе і виконує свої обов'язки в умовах постійних обстрілів на лівобережжі Запоріжжя. Вона сформувала унікальну тріаду, на якій ґрунтується її професійна стабільність.

Зображення: надане автором Анною Застело.

Перш за все, варто згадати притчу про хлопчика і морських зірок: після бурі берег покритий тисячами цих істот, і здається, що неможливо врятувати їх усіх. Проте маленький хлопчик йде узбережжям, підбирає кожну зірку і кидає її назад у воду, вірячи, що для когось це може змінити все. "Так, іноді неможливо врятувати всіх, але це не привід не намагатися врятувати хоча б когось".

По-друге, Анна вважає, що вміння помічати ресурси в нашому щоденному житті є надзвичайно важливим. Це можуть бути елементарні речі: природні цикли, різноманіття художніх форм, тепло між людьми, а також відчуття зв'язку з оточуючими.

І, по-третє, - внутрішня позиція. Готовність приймати обставини, які неможливо змінити, і водночас знаходити сили для внутрішніх змін. Цей підхід добре описаний у роботах Віктора Франкла. Він вважав, що навіть у найскладніших умовах людина зберігає свободу обирати своє ставлення до подій і знаходити власний сенс у житті.

З Анною погоджуються більшість спеціалістів, яких ми опитали: для збереження себе у професії необхідно мати психологічну стійкість. Втім, вона не є рисою характеру. Це навичка, яка формується щоденними діями. Тому важливо їх практикувати щодня, навіть у напруженому графіку.

"Регулярність має значення більше, ніж складність: під час кризи людина зазвичай опирається не стільки на знання, скільки на вже вироблені звички. Це особливо актуально для молодих професіоналів, адже їхні перші роки роботи визначатимуть їхні подальші способи реагування на стрес", - зазначає психіатр і провідний експерт Карітасу України у сфері психосоціальної підтримки Олена Бідованець.

Зображення: facebook/Олена Бідованець Олена Бідованець

Вона наголошує на важливості ритуалів переходу між роботою і відпочинком: прогулянка після зміни, душ, короткий запис у щоденнику або будь-яка дія, що символічно завершує робочий день. Серед базових практик, які реально працюють, також сон, регулярний рух, стабільна рутина, соціальна підтримка, дихальні вправи та обмеження інформаційного перевантаження.

Ольга Вегеріна, яка очолює програму психологічної підтримки в Гуманітарній місії "Проліска", підкреслює важливість ефективного планування роботи. Для психологів є критично важливими регулярні супервізії, як індивідуальні, так і групові, а також додаткове навчання з актуальних питань, створення професійних груп підтримки, аналіз складних кризових ситуацій, психоемоційні відновлювальні практики та реалістичний розподіл робочого навантаження.

Здатність обговорювати важкі переживання та шукати психологічну підтримку повинна стати невід’ємною складовою професійної етики психологів.

В організації "Право на захист" кожна п'ятниця відведена під методичні дні для фахівців, що дозволяє систематизувати їхню роботу та проаналізувати тиждень, а також приділити більше уваги навчальному процесу. Щомісяця відбувається масштабний програмний день, що об'єднує всю команду з різних регіонів.

Зображення: надане авторкою проекту психології громадської організації "Право на захист".

"Ми маємо досвід, коли погіршення безпекової ситуації в регіонах призводило до високого рівня стресу в командах. У таких випадках ми залучали зовнішніх фахівців для проведення сесій EMDR. Крім того, у нашому Фонді активно розвивається внутрішній сервіс психологічної підтримки для співробітників", - зазначає Катерина Зайцева, заступниця координаторки Програми психологічної допомоги та протидії насильству "Права на захист".

Бути емпатійним не означає відчувати чужий біль так, ніби це твій власний. Межа лежить між двома станами: "я поруч і розумію" та "я переживаю це за тебе".

В "Пролісці" ми маємо девіз: "Відкритий серцем - слухаю та підтримую. Захищений розумом - охороняю свої межі", - ділиться Ольга Вегеріна.

Фото: надано авторкою