Коли в квартирі тепло, є газ, вода, електроенергія, у під’їзді та у дворі будинку чисто й затишно, навіть і не замислюєшся, що за цим стоїть щоденна копітка робота комунальників. Вони – наче бійці невидимого фронту, про яких згадуєш лише тоді, коли виникла якась проблема.
У ЖЕКу №10 цих бійців – майже півтори сотні. Це – найбільше житлово-експулатаційне підприємство у Кіровограді, що обслуговує 121 багатоповерховий будинок, в яких проживає близько 47 тисяч мешканців. З усіма комунальними проблемами жителі вулиць Попова, Жадова, Волкова, Героїв Сталінграда та інших поспішають саме сюди. І комунальникам вдається ці проблеми вирішувати. У ЖЕКу №10 не лише одні за найкращих економічних та виробничних показників в обласному центрі – за підсумками всеукраїнського рейтингу комунальних підприємств із 3600 тисяч учасників торік він посів 38-е місце. Начальник ЖЕКу Сергій Гресько каже: це – результат злагодженої роботи всіх членів колективу.
Серед них – і слюсарі-сантехніки Юрій Макарчук та Володимир Півнєв, які чимало років відали своєму підприємству. Вони переконані, що робота їхня корисна, відповідальна та потрібна людям, й намагаються виконувати її якнайкраще.
– Інженерні мережі будинків уже давно дихають, як то кажуть, на ладан, – каже Юрій Макарчук. – Особливо це стосується каналізації. І від того, як ти впораєшся з проблемою, залежить, без перебільшення, нормальне існування кожної конкретної людини: з яким настроєм вона повертатиметься додому після трудового дня, чи матиме можливість відпочити у комфортних умовах. На жаль, не завжди мешканці оцінюють наші старання – буває, неполадка виникає серйозна, доводиться півдня, а то й більше порпатись у підвалі, аби її ліквідувати, а люди обурюються, що роботи виконуються не так швидко, як їм хотілося б. Окремі жильці навіть до помешкання свого не впустять, не розуміючи, що через них потерпають сусіди, адже внутрішньобудинкові системи розгалужені, пролягають не лише у підвалах, а й у квартирах. А про каналізацію й говорити нічого: на що тільки не натрапляємо, коли доводиться її чистити. Особливо це відчутно після свят, коли в унітази летить все, що завгодно, – жерстяні банки, свинячі маслаки, виноградний жом, мобільні телефони, одного разу хтось навіть дохлих кошенят викинув… Жодного дня не обходиться без викликів з приводу забитої каналізації. Люди сваряться, хоча хто їм винен? На моїй ділянці, де я працюю з напарником, знаходяться 15 багатоповерхівок. З них шість – дев’ятиповерхівки. І всюди потрібно встигнути, бо не зробиш – буде ґвалт. Якщо без води людина ще якось протримається, то без туалету…
– Через один житловий будинок пролягають 500 – 600 метрів труб, – приєднується до розмови Володимир Півнєв, який має 30 років трудового стажу, з них 20 трудиться саме слюсарем-сантехніком. – І це тільки у підвалі. А поверхами? Лише вентилів для подачі холодної води 16. А на опалювальних мережах – понад 80. Та плюс каналізація. От таке у нас господарство лише в одному будинку. Працюю також з напарником, бо одному тут не впоратись. Не хочу хвалитись, але є такі будинки, де я із заплющеними очима знайду неполадку. Немає жодного будинку в усьому цьому мікрорайоні, де б я не працював. Тож досвіду не позичати.
Словом, робота у слюсарів-сантехніків нелегка, та ще й, на жаль, зарплата невелика. Та, незважаючи на це, вони працюють на совість.
– Ми намагаємось всіляко підтримувати своїх працівників, – каже начальник дільниці Георгій Саченко. – Можливо, не стільки матеріально, скільки морально. Адже людині дуже важливо знати, що тебе цінують у колективі за професіоналізм, відповідальність. Дбаємо, щоб і спецодягом були забезпечені, і матеріалами, і умови роботи були достойними. І хоча нині у квартплату не входить ремонт технічних мереж, а лише обслуговування, ми намагаємось їх підтримувати у належному стані. В деяких будинках навіть вдалось повністю замінити каналізаційні труби. І все це багато в чому завдячуючи таким майстрам, як Юрій Макарчук та Володимир Півнєв.
