Давня співпраця пов’язує художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна з багатьма майстрами образотворчого мистецтва нашого степового краю. Музейні працівники з цікавістю слідкують за їхніми досягненнями, документально фіксуючи важливі кроки творчого зростання.
Почесне місце серед митців займає народний художник України, заслужений діяч мистецтв України Михайло Надєждін. Найстарший представник сучасного живописного гурту Кіропивницького, ініціатор створення та незмінний, протягом 25 років (1989 – 2014), голова Кіровоградської обласної організації Національної Спілки художників України, про якого доктор мистецтвознавства, дійсний член АМУ, професор Олександр Федорук писав як про унікального українського митця, «чия творча пластика має вплив на розвиток сучасної образотворчої культури. Від активного формотворення 60-х через ліризм 70-80-х років майстер дійшов гармонії єднання планетарного бачення та миттєвості повсякденності, зберігши дух народного світосприйняття і створив величні образи філософського спрямування».
Незважаючи на свої 84 роки, художник і нині продовжує творити та веде активну виставкову діяльність. Нещодавно за підтримки міської ради Кропивницького персональна виставка Михайла Надєждіна «Мій світ – моя істина» з успіхом пройшла в Музеї українського живопису в Дніпрі. Експозицію склали понад вісімдесят живописних та графічних творів майстра, що охоплюють період творчості від початку 1960-х років до сучасності. Органічним доповненням персоналії стали й твори його дітей – заслуженого художника України Андрія Надєждіна та живописця і педагога Оксани Журавель (Надєждіної), для яких свого часу Дніпропетровське державне художнє училище також стало «аlma mater». Говорячи про вернісаж «Мій світ – моя істина», художник зокрема зазначив:
– Організація виставки тривала більше року, довгий час йшли переговори з музеєм, пошуки тих, хто міг би допомогти в транспортуванні творів. Я щиро вдячний міському голові Кропивницького Андрію Райковичу і його заступникам Олександру Мосіну та Олександру Вергуну, які відразу відгукнулися й оперативно вирішили питання; директору Музею українського живопису Сергію Бурбелі за теплий прийом і облаштування експозиції, управлінню культури Кіровоградської облдержадміністрації, що надіслало своїх представників на відкриття та всім, хто підтримує мистецтво.
Взагалі, в мене давно зріла ідея зробити виставку в місті, у якому я визначився як митець. Пам’ятаю художнє училище 1959 року. На той час воно містилося в художньому музеї на вулиці Тараса Шевченка. На першому поверсі – скульптурне відділення, на другому – загальне, а на третьому – музей. Я прийшов в останній день прийому документів. Відразу після демобілізації, з потягу, одягнений у військову форму. Мав з собою лише два альбоми з замальовками – ворони на снігу, солдати на драбинах біля літаків працюють, на відпочинку, одним словом життя. В приймальні сиділа Зоя Василівна, на жаль, не пам‘ятаю її прізвища, яка сказала, що за відсутністю класичних малюнків документи в мене не візьме. Та на моє щастя були відкриті двері в канцелярію директора училища, народного художника України Георгія Чернявського. Він голосно кликнув;«Зоє Василівно, нехай солдатик до мене зайде!». Ми поговорили, і якимсь чином він зрозумів моє душевне устремління, і звернувся до секретаря; «Прийміть, будь ласка, документи у Надєждіна». До третього курсу я був відмінником, але, коли почав самостійні творчі пошуки, то виключали мене тричі й тричі поновлювали на навчанні. Педагогічна рада хоч і не сприймала моїх мистецьких поривів, все ж бачила в мені художника, за що я вдячний. В Дніпрі я зустрів гарних викладачів, завзятих художників – Миколу Родзіна, заслуженого художника України, та Якова Калачника, з якими в подальшому мене пов’язували теплі стосунки. В цьому місті одружився з Вірою Іванівною, яка була моїм найціннішим порадником довгі роки життя і якій завдячую переїздом, після народження сина, до міста Кіровограда, сучасного Кропивницького. Тож виставка в Дніпрі не випадковість.
Презентовані на виставці філософські композиції – роздуми, пейзажі, портрети, натюрморти, зібрані в єдину галерею оригінальних образів, наочно демонструють, що, незважаючи на всі життєві перехрестя, які випало подолати художнику, він залишився вірним обраному шляху творчого самовиразу, в якому утвердився ще в юності. Вдивляючись в образи, створені митцем, відчуваєш та розумієш, що слова «животворна сила мистецтва» не порожня пафосна фраза, а реальна, переконливо вражаюча дія.
Андрій НАДЄЖДІН, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна
Фотопортрети Олександра ШУЛЕШКА
