Дев’ятого листопада українці та наші друзі у світі відзначили День української писемності та мови. Зокрема, й написанням диктанту, який уже традиційно цього дня з 2000 року транслює Перший канал Українського радіо.
Кожен, хто взяв участь у цій акції, міг протягом дев’ятого й десятого листопада відправити свою роботу на Українське радіо для перевірки або ж може дочекатися, поки текст диктанту з’явиться на сайті радіо та самотужки його перевірити. Підбиття підсумків і врочистий фінал з відзначенням його найграмотніших учасників відбудуться, як завжди, у грудні. І поки чекаємо на оголошення його переможців, зазирнемо в минуле й теперішнє нашої мови.
Не молодша сестра, а праматір
Наприкінці позаминулого сторіччя, 1880 року, в Одесі вийшла друком наукова розвідка польського і російського філолога Михайла Красуського "Древность малороссийского язика", де українську мову розглянуто як праматір народів Індії та Європи. Колосальні знання багатьох мов привели вченого до висновку, що українська мова старша за грецьку, латинську, старослов’янську мови. Аргументацію цієї думки вчений розпочав з доказів походження чисел, якими користуються арійські народи, матеріалом з української мови. Число "один", на думку автора книжки, походить від українського "одвін", яке з часом перетворилося на "один". Таким чином утворено назви чисел в італійській, грецькій, німецькій мовах, у санскриті і т. д. Автор порівняв і звуки у індоєвропейських мовах. Наприклад, наші слова "багато", "був", "вітання", а в санскриті – "багута", "бгу", "віта". Один із висновків вченого такий: "… усе, що я виклав, здається, не припускає сумніву в тому, що як малоросійська, так і російська мови розвивалися самостійно". Отже, твердження деяких вчених про старослов’янську мову як основу мов українців, білорусів та росіян можна піддати сумніву (думку про прадавність української мови поділяє і її дослідник, уродженець нашого міста, Олександр Назаренко. Одна з його публікацій на цю тему, а саме "Українські зорі над трипільським хутором…", вийшла друком і у "Вечірній газеті" в червні 2003 року). Низка дослідників, зокрема й закордонних, вказує на те, що праіндоєвропейська мова почала ширитися саме з території нинішньої України і що в українській мові збереглися її найдавніші ознаки (мовознавець Василь Кобилюх довів, що українська мова сформувалася в Х–IV тисячоліттях до нашої ери. Тому походження найважливіших українських слів слід шукати саме в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій та інших мовах, які виникли значно пізніше).
А якою ж мовою спілкувалися давні кияни? Відповідь не це запитання дав український історик і археолог, фахівець у галузі давньоруської культури, дослідник графіті та фресок Софії Київської доктор історичних наук Сергій Висоцький (15 липня 1923 р. – 19 грудня 1998 р.). У радянський час його науковим працям ставили перепони на шляху до читача, адже їхній автор обґрунтовано доводив, що кияни XI–XIII століть розмовляли українською мовою.
Досліджуючи видряпані на штукатурці написи на стінах собору Святої Софії, які збереглися під пізнішими нашаруваннями олії впродовж століть, науковець відкрив написи тисячолітньої давнини, на яких присутні майже всі риси сучасної української мови. Ось приклади деяких з них: "Господи, помози рабу своєму Петрові …", "А ворогов трясцею оточи…", "Мати, не хотячи дитичя, біжя гет…", "О горе тобі, Андрониче…" На цих графіті зафіксовано такі суто українські граматичні ознаки: кличний відмінок іменників (владико, Стефане, голово), закінчення "у" в родовому відмінку однини чоловічого роду (спору – з того спору), дієслова минулого часу, що закінчуються на "в" (писав, ходив, молив), дієслова із закінченням "-ти" (долучити, писати, скончати), м’яке "ц" наприкінці слів (чернець, помилуй Валерця, поможи Архипцю), прикметники без "я" в кінці слова (многопечальна, благодатніша). Дослідження вченого чітко вказують, що наші предки спілкувалися саме українською мовою, а не вигадаю спільною мовою для всіх східних слов’ян.
Душили, та недодушили
Нашу мову загарбники українських земель протягом останніх чотирьох сторіч обмежували, забороняли і відміняли циркулярами, указами, законами, анафемами, аби асимілювати українців і привласнити собі нашу історію. Почалося це з 1622 року з наказу московського царя Михайла з подання тамтешнього патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" Кирила Транквіліона-Ставровецького, ухвали 1696 року польським сеймом запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України, указу 1720 року царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг. І не закінчилося навіть з розвалом СРСР: останньою спробою обмеження функціонування української мови стало прийняття Верховною Радою України 2012 року закону Колесніченка – Ківалова.
У радянський час до яких тільки спроб не вдавалося комуністичне керівництво, аби зробити з української мови непрестижну говірку (і це йому значною мірою вдалося). Наприклад, Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 року, спрямований на посилення зросійщення України (зокрема, про не обов’язкове, а "за бажанням батьків" вивчання української мови в російськомовних школах України). І це не схоже на колонізацію? До таких російськомовних шкіл намагалися віддавати дітей не лише росіяни, а й українці, бо їхню рідну мову радянська влада цілеспрямовано вичавлювала на узбіччя суспільного життя. Результатом такої політики стало те, що в українських містах у 70-80-ті роки минулого сторіччя україномовних шкіл було вже зовсім мало, не оминула ця хвиля україножерства й тодішній Кіровоград.
Далі варто назвати 1961 рік, коли нова програма КПРС проголосила політику "злиття націй" і подальше зросійщення союзних республік, 1983 року вийшла постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16 відсотків надбавки до платні вчителям російської мови й літератури ("Андроповський указ") та директива колегії Міносвіти УРСР "Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки", спрямована на посилення зросійщення. А 1990-го – постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
Цікавинки про солов’їну
Першою писемною згадкою про українські слова є запис візантійського історика Пріска Панійського за 448 рік. Перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, він записав слова "мед" і "страва". Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів, за лексичним запасом найбільш близькі до неї є білоруська мова – 84 відсотки спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70 і 68 відсотків відповідно) і лише потім – російська (62 відсотки). Якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською – тільки 11.
В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має сім відмінків, один з яких – кличний. Її в різні періоди називали по-різному: проста, руська, русинська, козацька тощо. Найуживанішою назвою української мови до середини XIX сторіччя була назва "руська мова". У ній найбільша кількість слів починається на літеру "п", а найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера "ф". В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово "горизонт" має їх 12: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид. Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово "вороги" – "вороженьки", а найдовшим словом, що містить тридцять літер, є "дихлордифенілтрихлорметилметан" – назва одного з пестицидів. Найдовша абревіатура в українській мові – це, певно, ЦНДІТЕДМП – Центральний науково-дослідний інститут інформації і техніко-економічних досліджень з матеріально-технічного постачання. Абревіатура містить дев’ять літер. Згідно з "Коротким словником синонімів української мови", у якому розроблено 4 279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів має слово "бити" – 45.
Дослідники довели, що чимало вживаних сьогодні українських слів та мовних коренів були поширені ще в часи трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні сонцепоклонницьких часів та значний слід у древньоіндійській мові – ведичному санскриті, джерела якого дійшли до нас з давнини у п’ять тисяч років. За різними даними, українська мова займає від 25-го по 32-е місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36 – 38 мільйонів осіб вона є рідною. Загалом у світі до 45 мільйонів осіб уміють нею розмовляти.
Інформацію зібрав та записав Юрій ЛІСНИЧЕНКО
