Депутати Світловодської міської ради переглянули дату заснування міста на березі Кременчуцького водосховища, додавши йому 339 років, тим самим визнавши, правонаступництво нинішнього міста гідробудівників від давнього міста Крилова, а згодом і Новогеоргіївська, затопленого водами рукотворного Кременчуцького водосховища. Ініціатором перегляду дати заснування Світловодська став його Почесний громадянин, лауреат обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова, член Національної спілки журналістів, знаний у місті дослідник історії рідного краю Владислав Журавський.
Ініціатива знайшла розуміння та підтримку серед очільників міста та представників депутатського корпусу. Міський голова Валентин Козярчук видав розпорядження про створення спеціальної комісії з вивчення традицій містоутворення на території краю на чолі з секретарем міської ради Юрієм Сапяновим, яка й повинна була відновити історичну правду з метою збереження давнього коріння сучасного Світловодська. І ось п’ятого вересня цього року на черговій сесії міської ради було прийняте рішення, відповідно до якого датою заснування міста Світловодська Кіровоградської області потрібно вважати 1615 рік.
Нижче наводимо уривок статті Владислава Журавського, яка була опублікована у світловодських засобах масової інформації та ряді обласний Інтернет-сайтів про історичні факти заселення наддніпрянських територій, заснування і розвитку населених пунктів, які стали предтечею нинішнього Світловодська.
СКІЛЬКИ Ж РОКІВ СВІТЛОВОДСЬКУ:
63 ЧИ 460?
Що не кажіть, а історія нашого міста незвичайна. 63 роки тому на береги Дніпра, де віками тулилося до високого гранітного кряжу давнє козацьке поселення Табурище, прийшли перші гідробудівники, щоб звести тут чергову будову комунізму — Кременчуцьку ГЕС. Початок історії нашого міста ми і ведемо від цієї дати. Ніби все правильно. Але ж будівельники прийшли не на голе місце. Люди тут, на Середньому Дніпрі-Славутичу селилися впродовж тисячоліть. Жили тут і в часи неоліту, тобто кам’яного віку, жили і в пізніші часи, виявлене і досліджене тут ранньослов’янське поселення VIII-Х століть нашої ери.
У часи великого переселення народів (перша половина першого тисячоліття нашої ери) тут, на Дніпрі, діяла переправа через давню нашу слов’янську ріку Дану, бачила вона тоді і могутні племена скіфів, гунів, давніх угрів, хозар, печенігів і половців, інших народів. Наприкінці першого тисячоліття тут господарювали слов’янські племена уличів, які під натиском полян пішли на Буг. На Дніпрі існували давні слов’янські торгові міста Бужин (нині село в Чигиринському районі), в гирлі річки Сули за горою Пивихою, яку добре видно на північному сході від Світловодська, існувало велике місто – порт Воїнь, гавань якого на ніч закривалася залізними ланцюгами, а на самій горі містився відомий в ті часи Пивогорський монастир, який підпорядковувався Києво-Печерській лаврі. Та і монголо-татарські орди хана Батия не оминули наш край, влаштувавши на Дніпрі свій “перелаз”, тобто облаштовану переправу через Дніпро. Відомий мандрівник Еріх Лясота, який плив Дніпром на човні в Запорозькі землі, бачив залишки татарської мечеті на правобережній горі, якраз тут, де і розташовувалось старе село Табурище. Що в землі тут відшукуються старі татарські монети свідчив і В. І. Гошкевич, який досліджував табурищанські околиці під час будівництва залізничної лінії від ст. Бурти до Новогеоргіївська і Чигирина на початку ХХ століття. Про це він і писав у своїй книзі “Скарби і старожитності Херсонської губернії”, що вийшла 1903 року.
Вперше Табурище згадується в польських хроніках 1625 року, коли тут відбулася битва 20-тисячного козацького війська під командуванням гетьмана Марка Жмайла з 30-тисячним польсько-шляхетським військом коронного гетьмана Конецпольського. “Між залишками старого городища і озером Куруковим” біля села Табурища — так говориться в старих документах. Відомий історик нашого краю Василь Никифоров у своїх “Нарисах історії Олександрійського повіту” вказував, що Курукове озеро знаходилося поблизу села Білецьківки. Отже від старого городища (де нині шлюз) до с. Білецьківки – ось те поле, де і зійшлися в нерівному бою польські і козацькі війська. Отже, за письмовими документами село Табурище існує з 1625 року, тобто йому нині минає 392 роки, значить і місту нашому слід би рахувати 392 роки, бо споруджене воно на місці стародавніх поселень Гора, Городок, Божа гора, Чорноморівка — ось ті кутки села, де якраз і виросло місто. Але з назвою нового міста пов’язані політичні процеси. Після смерті Сталіна, у вересні 1953 року Пленум ЦК прийняв рішення, щоб М. С. Хрущов зосередився на роботі в Центральному органі партії. Через деякий час його і було обрано Першим секретарем ЦК. Колишні місцеві партійні працівники розповідали, що новому селищу мали дати ім’я Маленкова, але його фортуна невдовзі закінчилася. На перше місце в Політбюро вийшов Хрущов, тож саме його прізвище і дало назву проектованому новому місту.
Перші працівники великої новобудови згідно з проектом Нового міста розділили територію Табурища, де діяла сільська рада, на три частини. Одна йшла під затоплення (Чорноморівка, Скубіївка), всього 400 господарств, друга — Нагірне — відводила під спорудження нового міста (до неї увійшла і існуюча частина Табурища від Дніпра до вулиці Комсомольської (нині Героїв Чорнобиля) з сільськими хатами і господарствами, і третю частину склали південно-західні околиці Табурища, які розширилися і ущільнилися за рахунок переселенців із зони затоплення. І лише в грудні 1955 року, під час чергових виборів до місцевих рад, були обрані Хрущовська селищна і Табурищанська сільська ради, які і співіснували на цій території аж до кінця 1959 року, коли їх врешті-решт об’єднали в одну Хрущовську селищну раду. Відтоді ім’я Табурища зникло з офіційних паперів і карти міста, поступившись своєю назвою смт Хрущово. А серед населення довго ще трималися назви Нижнє і Верхнє селища, та й назва Табурище ще й досі живе в щоденному спілкуванні світловодців, адже це нижня частина міста, названа офіційно Хмельницьким мікрорайоном. Це і є перший корінь історії сучасного Світловодська.
Другий корінь Світловодська проріс від старого міста Крилова–Новогеоргіївська, що потрапив у зону затоплення.
Його вирішили переселити на нове місце поряд із селищем Хрущов. Мікрорайон Спецбуд (його забудовував Спецбудтрест, що не підпорядковувався Кременчукгесбуду), а саме будинки з червоної цегли від 4-ої школи і до колишньої військової частини та південна сторона вулиці Івана Богуна. Ще вище, в районі Високого шпила і Андрушкіного Яру, індивідуальні житлові будинки зводили рядові переселенці із затоплюваного Новогеоргіївська. Цей мікрорайон переселенці назвали Новим містом, хоча місцева влада назвала його Садовим мікрорайоном.
Історія Крилова–Новогеоргіївська сягає в глибоку давнину. В численних легендах, народних думах Крилів називався “славним містом на нашій славній Україні”, а в стародруках, зокрема у книзі дослідженні Леонтія Похилевича “Сказання про населені місцевості Київської губернії”, виданій у друкарні Києво-Печерської лаври у 1864 році, Крилів названий містечком, що лежить на лівій піщаній стороні Тясьмину за 4 версти від його впадіння в Дніпро. На той час в Крилові разом з його передмістям Вітрівкою мешкало 1688 жителів православного віросповідання і 260 осіб єврейської національності. Як місто, Крилів вперше згадується в письмових документах у середині ХVI століття. Так, наприклад, в “Каталозі колекцій документів Київської археографічної комісії 1369-1899 р.р.” описується документ, датований 30 березня 1792 року, в якому польський король Станіслав Август підтверджує привілеї Cігізмунда Августа від 4 квітня 1557 року, Сігізмунда ІІІ – від 1 травня 1589 р. і 15 жовтня 1592 р. та повторює свій привілей від 28 вересня 1791 про надання м. Крилів Магдебурзького права. Отже, впродовж майже трьох століть Крилов або Крилів (назва в українській транскрипції – прим. Автора – Вл. Ж.) користувався Магдебурзьким правом на місцеве самоуправління і самоврядування. Це єдине місто на території сучасної Кіровоградської області, яке мало Магдебурзьке право, свій герб та інші атрибути середньовічного міста.
Місто частково звільнялося від влади центральної адміністрації та влади феодалів-землевласників і створювало власні органи самоуправління, а саме: ратушу, або магістрат, до якого обирали представників різних верств міського населення, власний суд і розправу, ваги, воскобійню, торговельні лавки тощо. Місто двічі на тиждень, по п’ятницях і неділях, влаштовувало торги, тричі на рік – ярмарки, утримувало на Дніпрі і Тясьмині перевози. Доходи від господарської і торгівельної діяльності йшли до міської скарбниці, з якої і утримувалися органи самоуправління. Жителі Крилова на 30 років звільнялися від усіх податків і пошлин. За ними закріплялася земля і угіддя не лише в межиріччі Дніпра і нижньої течії Тясьмину, а й простягалися за Дніпро на значну відстань. Місцевим жителям дозволено було також займати територію нижче гирла Тясьмину, а також на Цибульнику.
До речі, зауважимо, що місце розташування Крилова в межиріччі Дніпра і нижньої течії Тясьмину було обжите людьми ще з часів Київської Русі. В літопису під 1190 роком зазначається, зокрема, що князь Київський Святослав разом із сватом своїм Рюриком “утищивщи землю Русскую и половци примиривши в волю свою, и сдумавша, и доста на ловы по Днепру в лодьях на устья Тасмени и ту ловы деявша, и обловищася множеством зверей”. Зрозуміло, що місце, де займалися ловами дичини Київські князі, вимагало наявності тут добре укріпленого поселення. Тоді ж, наприкінці ХІІ століття, і виник очевидно, Крилів. Його спорудили спочатку на правому березі Дніпра неподалік від впадіння в нього Тясьмину. Місцевість, на якій виникло нове поселення, ніби велетенське крило птаха (може, звідси і назва його пішла), що омивалося двома річками, глибоко врізалося в половецькі степи. Інші джерела виводять назву Крилова від “критих ловів”, які були споруджені тут для полювання на птахів. Розташований у зручних географічних і природних умовах, Крилів швидко зростав. Тут були споруджені високі земляні вали, на них були встановлені частоколи, які зробили поселення добре укріпленим містом. Про існування ще в середині ХІХ століття залишків цих укріплень свідчили тодішні дослідники, зокрема згаданий уже Л. Похилевич. Він, до речі, писав, що тут збереглося “багато земляних насипів, редутів і могил, що свідчать про давність його (Крилова – прим. автора). В землі відшукаються уламки стародавньої зброї і монети…” Той же Л. Похилевич, посилаючись на перекази, свідчить що в давнину в Крилові було 12 церков, бо “в існуванні Крилова значно раніше письмових про нього пам’ятників польських не можна сумніватись”. В цей же період на Тясьмині виник ще ряд укріплених міст, зокрема Чигирин. А такі населені пункти нашої області, як Івангород, Омельгород, Біргород та інші, що знаходяться нині на території Олександрівського району, деякі дослідники пов’язують з літописними містами Купіль, Чюрнаїв, що були опорними пунктами Русі для боротьби з кочовиками.
Та повернемось до нашого Крилова, літочислення якого за письмовими джерелами, відноситься до квітня 1557 року, коли йому польський король дарував своїм привілеєм Магдебурзьке право. А оскільки Крилів був попередником Криловської слободи, а пізніше Новогеоргіївська, який, у свою чергу, після переселення з берегів Тясьмину на Табурищанський мис, став і складовою частиною нашого міста. Значить нашому Світловодську цього року виповнилося не 63 роки, як ми звикли вважати, а 460 років. Солідний вік! До речі, на лівобережній частині Світловодська селищу міського типу Власівка цього року виповнюється ні багато, ні мало, а 461 рік. Отже, не треба відмовлятися від нашої славної історії, бо ми ніякі не новороси, як це стверджують путінські ідеологи, ми українці з діда-прадіда, бо живемо ми не на загарбаній, а на своїй землі, де жили наші пращури впродовж тисячоліть, створивши трипільську, чорноліську, пеньківську, черняхівську і слов’янську культури – славу і гордість нашого народу.
Отже, краєзнавець стверджує, що історичний вік Світловодська сягає 460 років. Але чому депутати зупинились на цифрі 402?
– Депутати вирішили взяти за основу дату (1615 рік) імовірного перетворення цивільного міста Крилова воєводою Яном Даниловичем у військову фортецю, яка захищала південні рубежі польської держави Речі Посполитої від набігів татар та повстань запорозьких козаків, – пояснює Владислав Журавський. – Саме цього року воєвода звернувся до польського короля Сигізмунда ІІІ про надання місту Магдебургського права. Але ж місто тоді вже існувало. І відповідно до Магдебурзького права до нього відходили землі, як по праву сторону Тясьмина, так і по ліву сторону Дніпра, включаючи гору Пивиху і Пивогорський Миколаївський монастир, що підпорядковувався Києво–Печерській лаврі, і далі на південь , аж до міста Кременчука.території належали землі від Чигирина до Кременчука – хутори, ставки, пасіки тощо. І є свідчення про те, що Магдебурзьке право надавалось йому не раз, починаючи з 1557 року. Зокрема, мова про це йде у “Каталозі колекцій документів Київської археографічної комісії 1369–1889 р.р.” Але думки місцевих краєзнавців розділились у зв’язку із тим, що першу дату не вдалося остаточно підтвердити. Але навіть те, що вдалося науково дослідити і правовим чином закріпити правонаступництво нинішнього Світловодська з давнім Криловом, а згодом Новогеоргіївськом – це вже великий плюс у відновленні історичної справедливості.
Підготувала Оксана ВЕРСТЮК
