У скоєнні серії шахрайств визнано винною 54-літню кіровоградську підприємицю Ганну Брайченко. Згідно з вироком Кіровського районного суду, ця бізнесвумен із селища Нового виманила грубі гроші у двадцяти чотирьох чоловік за обіцянки вигідно працевлаштувати їх за кордоном.
Справедливості заради зауважимо, що чимало клієнтів Ганни Степанівни таки побували "за бугром". У тому числі – кіровоградка М. Ось що розповіла вона в суді:
– Навесні 2009 року я і моя подруга познайомилися із Ганною Брайченко. Ганна Степанівна розповіла, що може працевлаштувати нас у Чехії і що ми матимемо місячний заробіток від 600 до 800 євро. Звісно, за винагороду. Ми погодилися і заходилися позичати у знайомих гроші. Згодом ми дали їй по дві тисячі гривень за оформлення документів, необхідних для виїзду за кордон. Крім того, я заплатила ще й 900 гривень за диплом перукаря, який Степанівна обіцяла мені "зробити". Через кілька місяців папери були готові. Восени ми мали вирушити в Чехію. Та Ганна Степанівна повідомила, що ця країна тимчасово "закрита" і запропонувала нам роботу, ще кращу, в Італії. При цьому сказала, що маємо їй дати ще по 260 євро. Ми пристали на цю пропозицію і заплатили. Виїзд було призначено на січень 2010 року. Подруга через хворобу матері змушена була відмовитися, а я поїхала. Прибувши до Італії, відшукала готель, де як обіцяла Брайченко, мене мала чекати його власниця-українка, прийняти мене на роботу і платити тисячу євро щомісяця. Але та жінка виявилася всього-на-всього прибиральницею. Більше того, з‘ясувалося, що в готелі немає жодної вакансії. Я зрозуміла, що Степанівна мене ошукала. Протягом місяця я пробувала знайти на чужині яку-небудь роботу, але марно. Не маючи за що жити, я навіть намагалася накласти на себе руки. На щастя, добрі люди врятували мене і допомогли повернутися на батьківщину.
Сьорбнув лиха й кіровоградець Н., який також довірився Ганні Брайченко.
– Доля звела мене з нею у серпні 2009 року, – згадував цей чоловік у суді. – Брайченко запевняла, що влаштує мене на консервний завод у Польщі. Я не встояв перед розміром обіцяної зарплати – тисяча триста американських доларів і, позичивши у знайомих сімсот доларів, віддав ці гроші Ганні Степанівні за оформлення документів. А вона все відкладала виїзд до Польщі. Нарешті у серпні 2010 року сказала мені, щоб я пакував валізу і вирушав до Луцька, де мене мали чекати працівники такої-то фірми, котра займається відправленням заробітчан за кордон. Зустрівшись із ними, я дізнався, що потрібні гроші за оформлення документів. "Так я вже заплатив сімсот доларів", – сказав я. А у відповідь: "Ми нічого від вас не отримували". Довелося платити. І от я в групі таких, як сам, рекрутів поїхав до Варшави. Там для нас знайшлася робота, але не на консервному заводі, а на будівництві стадіону (Польща вже готувалася до Євро-2012. – Авт.) Відібравши у нас паспорти і поселивши в гуртожиток, представник будівельної фірми сказав, що перший час працюватимемо безплатно – треба відробити гроші, які роботодавець сплатив за медичні огляди. Зрозумівши, що потрапив у халепу, через два тижні я вирушив додому. Прибувши до Кіровограда, я розшукав Брайченко і сказав, щоб повертала сімсот доларів. А вона: "Ти мені заплатив за консультаційні послуги, а не за працевлаштування чи оформлення документів". Так і не повернула грошей, нахаба. Я не зв’язався б з Брайченко, якби знав, що працевлаштуванням займається не вона, а волинська фірма і що мене чекало в Польщі.
А от кіровоградець П. не витримав на будівництві Національного стадіону у Варшаві й тижня – здоров’я не дозволило. Він, як і персонаж описаної вище історії, спокусився гарними заробітками на консервному заводі в Польщі. При цьому він попереджав Ганну Брайченко: "Мені важкого підіймати не можна". "Не бійся, нічого такого тобі робити не доведеться", – відповідала йому підприємиця. Отримавши від П. 350 євро "за оформлення документів та працевлаштування", Ганна Степанівна протягом року водила його за ніс, все переносила дату від’їзду на чужину. А коли П. (з допомогою все тієї ж волинської фірми) прибув до польської столиці, з’ясував, що має працювати як віл. Довелося повертатися…
Кіровоградка Л. до того, як познайомитися із Брайченко, заробляла на хліб насущний так званими євроремонтами квартир. "Та це ж копійки! – сказала майстрині Ганна Степанівна, дізнавшись про її доходи. – От у Польщі!.." І розповіла, як вигідно можна застосувати штукатурські таланти у Варшаві. Мовляв, там майстер такого, як Л., класу щомісяця має півтори тисячі "зелених". Також Ганна Степанівна повідомила, що професійно займається працевлаштуванням за кордоном, має зв’язки з іноземними посольствами та роботодавцями. І Л. загорілася ідеєю вирушити в дружню Польщу. Та реалізувати її вдалося не відразу.
– Узявши в мене тисячу двісті гривень, Степанівна протягом року відкладала дату відправлення, – розповідала потерпіла Л. в суді. – Причини називала різні: то паводок у Польщі, то загибель в авіакатастрофі Леха Качинського, то ще якісь біди. Аж у липні 2010-го Брайченко передала мені документи, необхідні для в‘їзду в Польщу. Прибувши у Варшаву, я звернулася до пана, вказаного у "виклику". Кажу, готова до виконання євроремонтів. А він витріщив очі і каже, що в моїх послугах не має ніякої потреби. Я зателефонувала Степанівні і запитала, що це значить. Вона порадила мені не хвилюватися і їхати у місто Блонє, де за її словами, мене мали взяти працювати на консервний завод. Я – у Блонє. Розшукала консервний завод, але і там я була непотрібною. Протягом кількох наступних днів я шукала роботу самостійно, а ночувала на вокзалі. Нарешті мене взяли на збирання огірків. Пропрацювавши тиждень, взяла квиток на дорогу додому...
Ще один кіровоградець розповів, як завдяки Ганні Брайченко його сини гнули спини в саду польського пана. А хотіли зовсім іншого – працювати на чеському автозаводі "Шкода". Ганна Степанівна, обіцяючи їм там роботу, гарантувала зарплату в розмірі 1000 доларів на місяць, безплатне житло і харчування. Шлях братів за кордон проліг через волинську фірму з працевлаштування, до якої їх направила Брайченко. Дізнавшись, що хлопці аж пищать від бажання попрацювати на гіганті автомобілебудування, волиняни сказали, що нічим допомогти не можуть і запропонували попрацювати в Польщі на збиранні яблук. Аби хоч щось заробити, вони погодилися. Протягом трьох тижнів брати трудилися в саду. Отримавши по 370 доларів, хлопці плюнули і поїхали додому.
Подібні історії розповіли й інші потерпілі. Деякі згадували, як Брайченко насміхалася над ними, коли вони після своїх неромантичних подорожей вимагали в неї гроші назад.
Також у судовому процесі було озвучено добуті в ході попереднього слідства свідчення співробітниці волинської фірми, до якої направляла клієнтів кіровоградська аферистка.
– Якось до нас прибула група кіровоградців. Вони сказали, що заплатили дуже великі гроші за працевлаштування на консервному заводі в Польщі, що їм обіцяно тисячу євро зарплати на місяць, безплатне проживання та харчування, – розповідала та жінка. – Я дуже здивувалася цим, бо ніколи раніше не чула, щоб на консервних заводах так добре платили. Зателефонувавши в Польщу до чоловіка, вказаного у документах кіровоградців як громадянина, що їх викликає, я запитала, куди насправді їдуть ці люди. Він відповів, що у Варшаву на будівництво стадіону, який зводиться до Євро-2012. І додав, що кожен рекрут повинен мати гроші на житло та харчування – поки не отримає першу зарплату. Я зателефонувала Брайченко і поцікавилася, чому вона каже людям неправду. А у відповідь – відмовки… Через деякий час наша фірма відмовилася співпрацювати з Брайченко. Набридло вислуховувати скарги на обман...
Оприлюднили в суді і свідчення іншого контрагента Ганни Брайченко – приватного підприємця зі Львова, який займається організацією викликів із-за кордону та працевлаштуванням наших співвітчизників за рубежем. Згідно з показаннями цього чоловіка, йому не подобалося, що Брайченко брала із клієнтів великі суми наперед і, направляючи їх до нього, не попереджала їх, що треба платити в консульстві і йому особисто за послуги. За словами львів’янина, йому навіть доводилось розраховуватися за цих людей із власної кишені. "Я телефонував Брайченко, казав, щоб повернула мені гроші, – розповідав підприємець слідчому. – Вона обіцяла, але не вислала ні копійки".
Підсудна не визнавала, що мала умисел дурити людей. Запевняла, що брала гроші лише за консультаційні послуги. А те, що потерпілі мають до неї претензії, пояснювала "суб’єктивними причинами". Мовляв, кожному не догодиш. Також просила не призначати їй покарання у вигляді позбавлення волі.
Ганну Брайченко засудили до двох років ізоляції від суспільства. Майже половину цього терміну жінка уже відбула – під варту її взяли у червні минулого року. До речі, як повідомила старший помічник прокурора Кіровського району Раїса Лебедєва, в слідчий ізолятор Ганну Брайченко помістили після того, як вона вже у статусі обвинуваченої ще раз спробувала провернути аферу з працевлаштуванням за кордоном.
Крім того, шахрайку зобов’язали компенсувати потерпілим матеріальну шкоду. За словами Раїси Лебедєвої, по тисячі гривень ошукані отримали від сім’ї Брайченко до проголошення вироку. Залишок боргу загалом становить близько 124 тисяч гривень.
