Художня виставка «DABL-M»

Нещодавно на офіційному сайті художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна, в розділі «Вибрані виставки», в рамках молодіжного арт-проєкту «Нова генерація», який має на меті виявлення серед студентської художньої молоді яскравих талановитих особистостей в сучасному образотворчому мистецтві України, відкрилася виставка живописних та графічних творів із загадковою назвою «DABL-M».

Як стверджують її учасники – магістранти кафедри мистецької освіти спеціальності «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Анна Вишняк та Роман Ткаченко, ця назва відображає ідею подвійної форми розвитку мистецтва, якої вони дотримуються.



Тож вернісаж «DABL-M» – своєрідний батл молодих художників, особливе мистецьке змагання навколо довічного питання образотворчості: що переконливіше – реалізм чи знаковість. Чи можливо, як зауважував свого часу Олександр Осмьоркін, і в малому жанрі виразити образ бурхливого часу? Чи можуть різні стилі та напрямки органічно співіснувати у сучасному мистецькому просторі?

Анна Вишняк більш схильна до композиційно-знакової мови з елементами гротеску і навіть традиційним натюрмортам і пейзажам надає символічної значимості. Роман Ткаченко творчо працює в реалістичному стилі, віддаючи перевагу так званим малим жанрам – пейзажу, натюрморту, портрету. В живописних доробках він виступає як уважний спостерігач світу, захоплений неймовірними змінами станів природи, які з кожним новим рухом дарують йому сонячне світло.



Куратор виставки завідувач кафедри мистецької освіти кандидат педагогічних наук Тетяна Стрітьєвич так характеризує їхню творчість: «Виставка презентує творчий доробок молодих митців Анни Вишняк та Романа Ткаченко. В представлених роботах різних жанрів і напрямків, створених протягом останніх двох років, кожен може знайти собі щось по душі. Магістранти, які мають свідому мистецьку позицію, навчаючись у одного і того ж художника-педагога Валерія Давидова, демонструють особисте бачення відтворення оточуючого середовища. Здобувши академічну освіту, автори виставки однаково висококваліфіковані, водночас різностильові та багатогранні кожен у власному напрямку». А Анна Вишняк, розповідаючи про процес формування вернісажу, який складають майже тридцять творів молодих авторів, зазначає: «Ткаченко Роман - моє натхнення в живопису. Наше суперництво штовхає мене вперед до прогресу і показує те, ким я стала зараз, помічав він цього чи ні. Можна охарактеризувати його манеру письма як мелодійну, статичну, з гідністю напрацьованого досвіду. Протилежне притягується, думаю, саме цих рис мені не вистачає в моєму хаотичному невизначеному стилі. Приємно бачити наші роботи разом, це додає мені впевненості, що мої старання були недаремними».



Кожен з художників, сприймаючи оточуючий світ, індивідуально відображає його близькими для себе мистецькими засобами і на перший погляд їхні твори не мають нічого спільного. Але придивившись уважніше, можна побачити, що при всій різності підходів є моменти, які їх об’єднують. В першу чергу, це – потяг до символізації образів, надання їм особливої значимості. Прихована за скромністю живописних сюжетів або бравадою та художнім викликом реальність вказує на особливі, психотворчі точки дотику їхніх мистецьких поглядів. Під час роботи над буклетом виставки етюди Романа Ткаченка в поєднанні з композиціями Анни Вишняк нагадали мені настрої культового американського серіалу 1990-х років «Твін-Пікс», в якому яскраво показано співіснування та противаги штучного, зовнішнього респектабельного світу і проблеми, які криються за ним.



Хоча, можливо, що все зовсім не так, як уявляється і пейзажний мотив це – просто портрет уподобаного краєвиду, натюрморт – бажання продемонструвати живописну майстерність, а сюжетні композиції – рефлексії на знайомство з можливостями мистецтва ХХІ століття, змішані з особистими почуттями та переживаннями. Але все ж… Оглядаючи виставку у віртуальному просторі музейного веб сайту, гортаючи сторінки з творами, що з’являються неначе нізвідки на екрані комп’ютерного монітора, не можеш позбавитися того внутрішнього щему та душевної тривоги, які нині складають так звану психологічну парадигму сучасності.

---