Володимир Тихонович радо привітав поважного довгожителя із визначним ювілеєм, побажав здоров’я ще на багато років та вручив ювілярові подарунки від міської влади, а також матеріальну допомогу.
Довге, наповнене подіями життя прожив Полікар Филимонович. Народився він у багатодітній родині, в селі Рівному Новоукраїнського району. Був одним із старших дітей, тому з ранніх років став справжнім помічником, як це часто було у селянських родинах. У 1917 році пішов у Рівненську школу, де провчився сім років. Навчався добре, тому у 18 років пішов навчатись у Ганнівську агрономічну школу і водночас підробляв на місцевій пошті – спочатку доставляв телеграми, а потім працював телеграфістом. Закінчити училище не зміг: розпочався голодомор 1932– 1933 років. Родина тоді перебувала у досить скрутному становищі. Голодували, як і всі їхні односельці, але вижили.
Згодом, коли Полікарпу Філімоновичу виповнилось 22 роки, він одружився. Жили коло батьків великою дружною родиною. Мабуть нелегкі часи підказали, що потрібно триматись разом, щоб оминуло лихо. І у 1934 році до молодої родини завітала радість – народилась перша донечка. А всього дітей у сім’ї Полікарпа Кур’яна було четверо, і всі дівчата: Раїса, Валентина, Євгенія та Людмила. На жаль, нині в живих залишилась наймолодша – Людмила, яка мешкає нині у Херсоні.
А тоді у далекому 1935 році Полікарп Філімонович закінчивши курси телеграфістів, працював за обраним фахом у рідному селі Рівному. А у 1941 році став заступником начальника місцевої пошти.
Під час Великої Вітчизняної війни служив зв’язківцем на Першому Українському фронті. Пройшов довгими та сповненими небезпеки фронтовими дорогами, проклав тисячі кілометрів дроту зв’язку. При визволенні одного з населених пунктів поряд із ним розірвався снаряд, і герой-зв’язківець отримав контузію, після якої був повністю комісований та повернувся у рідне село. Там він знову розпочив трудову діяльність на пошті, яку згодом очолив і не змінював місця роботи аж до самого виходу на пенсію.
Полікарп Кур’ян має статус інваліда Великої Вітчизняної війни другої групи, за бойові подвиги був нагороджений орденом Вітчизняної війни, має багато ювілейних нагород, а за добросовісну працю не раз нагороджувався різноманітними відзнаками та почесними грамотами.
Зараз Полікарп Філімонович мешкає з родиною онука Володимира – сина старшої доньки Раїси, яка, на жаль, як і дві інші сестри, не дожила до славного батькового ювілею. Дідусь має непогане, як для столітнього віку здоров’я. А свій визначний ювілей зустрів у доброму настрої, в оточенні рідних йому людей, які роблять усе можливе, щоб ювіляр навіть у своєму поважному віці ні в чому не знав потреби.
