П’ятого липня наступного року виповниться вісімдесят років від дня народження нашого земляка, відомого фотокореспондента і фотохудожника Василя Ковпака, який пішов з життя 12 жовтня 2005 року.
Власник галереї "Єлисаветград" Микола Цуканов звернувся до депутатів міської ради Сергія Кріпка та Андрія Кролевця з проханням підготувати депутатський запит щодо гідного вшанування талановитого фотомитця. Його міські обранці підтримали й погодилися до ювілею Василя Ковпака встановити йому меморіальну дошку (над її створенням уже працює відомий у Кропивницькому й області скульптор Віктор Френчко) та провести низку інших заходів.
Василь Ксенофонтович протягом багатьох років, працюючи фотокореспондентом обласних газет "Молодий комунар" і "Кіровоградська правда", фіксував на фотоплівці важливі для міста й області події (зокрема, будівництво Кременчуцької ГЕС, міста Світловодська і його підприємств, відкриття вугільних розрізів в Олександрії, заснування дендропарку, будівництво “спальних” мікрорайонів, корпусів заводів радіовиробів, "Червона зірка", "Гідросила", "Друкмаш" у Кіровограді) та передовиків виробництва, учнів, студентів, школярів, різноманітні заходи як в нашій області, так і в Києві та Москві.
Василь Ковпак був одним з ініціаторів створення Національної спілки фотохудожників України і першим головою її обласного осередку, приділяв дуже багато часу навчанню молодших колег, організації фотовиставок різного рівня, випустив декілька чисел газети "Фотохудожник України". І залишив після себе великий спадок – архів світлин і негативів, на яких задокументовано будні і свята нашого нещодавнього минулого.
– Василь під час навчання у школі відвідував фотогурток у Палаці піонерів, – розповідає про свого ровесника і колегу заслужений журналіст України Юрій Матівос. – Тоді в наших місті й області був єдиний висопрофесійний фотокореспондент Андрій Дібровний, який працював у щоденній газеті "Кіровоградська правда" (не виходила лише в понеділок). Тож він мав дуже багато роботи й шукав собі помічників. Почувши про юнака, який має хист до фотосправи, почав його залучати до співпраці з газетою й навчати фотокореспондентським премудростям.
У 1968 році в Кіровограді відновили випуск молодіжної газети під назвою "Молодий комунар", до штату якої увійшов і Василь Ковпак. Звідти він з часом пеовернувся до "Кіровоградської правди", куди пізніше на роботу прийшов і я. Разом з ним ми об’їздили всі куточки області: він як фотокореспондент, а я – репортер
Василеві Ксенофонтовичу було притаманне прагнення справедливості. Він дуже болісно сприймав неправду. Та й характер мав такий, що мухи не скривдить. Ставився до своєї справи дуже вимогливо (хоча мав і вагомий недолік – непунктуальність). Якось у Знам’янці на 40 хвилин затримав відправлення поїзда, бо йому потрібно було зняти машиніста саме так, як він цього хотів. Завжди носив із собою в сумці бритву, мило й гребінець. Бо приїде фотографувати комбайнера на поле, а той умивався і голився декілька днів тому. Портрет же треба дати на першу сторінку газети. Тож ми того комбайнера там же, на полі, брили і розчісували. Або, наприклад, стояло завдання зняти передову доярку. У редакції ж вимагали нестандартних знімків. Василь Ковпак помітив, що поруч з фермою ростуть урізнобіч дві берези. От він і змушував доярку бігати між цими березами, і щоб обов’язково вітер розвівав хустку. Після цього жінка попрохала голову колгоспу більше не приводити до неї такого вимогливого фотографа.
Окрім фотографування, Василь Ксенофонтович мав іще одну пристрасть – був головним режисером молодіжного самодіяльного театру ляльок "Горицвіт" у селі Богданівці Знам’янського району, куди добирався електричкою або автобусом, хоча був надзвичайно зайнятий на основній роботі. Щодня в газету мали йти щонайменше чотири знімки, зроблених в основному не в Кіровограді, а в області. Тож він часто не лише допізна працював у фотолабораторії, а і спав там же...
Свій доробок Василь Ковпак збирав протягом усього часу роботи фотокореспондентом. Після його смерті частина цього архіву опинилася в приміщенні обласного осередку Національної спілки фотохудожників України, а інша частина – у редакції газети "Народне слово". Він хоч і об’ємний, але несистематизований. У червні нинішнього року заступник редактора обласної газети "Украина-Центр" Олена Нікітіна написала в ній про осиротілий доробок фотомайстра й закликала до його збереження. На цей заклик відгукнувся власник галереї Микола Цуканов.
– Галерея "Єлисаветград" та обласна організація Національної спілки фотохудожників України розпочали реалізацію проекту систематизації та впорядкування архіву нашого земляка, фотожурналіста Василя Ковпака, – повідомив "ВГ" Микола Миколайович. – Задля цього створено робочу групу, до якої увійшли голова та секретар обласного осередку спілки Олег Шрамко і Сергій Гусарченко, члени спілки Таїсія Антоненко, Володимир Мощинський, Олена Нікітіна, молодший син Василя Ксенофонтовича Василь Ковпак та я. Ми переглядаємо знімки з архіву й намагаємося з’ясувати, що на них зображено. Створили у Фейсбуці сторінку "Из архива фотожурналиста Василия Ковпака", де виставляємо архівні світлини й просимо допомоги у з’ясуванні того, що зображено на непідписаних знімках. Про це можна писати там же, у Фейсбуці, або телефонувати за номером (050) 207-27-00.
Уже завершено систематизацію світлин із зображенням самого Василя Ксенофонтовича та його родини, розпочато опис інших знімків. В архіві дуже багато фотоплівок, які потрібно роздрукувати, для чого треба знайти відповідне обладнання. Систематизований архів майстра передамо до державного архіву, де доступ до нього матимуть всі охочі. Згодом у галереї, до вісімдесятиріччя Василя Ковпака, організуємо виставку його робіт. Звертаємося до земляків, аби вони долучалися до "розшифрування" фотографій.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
