Уже згаданий нами Борис Томашевський (1868-1939) – єврейсько-американський актор, режисер, драматург, театральний діяч – уродженець містечка Златополя (нині у складі Новомиргорода). Син актора і драматурга Пінхаса Томашевського (1842-1914), він здобув на батьківщині традиційну єврейську освіту. Після погрому в Єлисаветграді (1881) родина емігрувала до США. Хлопець працював на тютюновій фабриці, співав у хорі нью-йоркської синагоги. У 1882 році вперше вийшов на сцену в спектаклі „Чарівниця” А. Гольдфадена. У 1886-му в Чикаго створив перший єврейський театр, що грав на ідіші; став його директором. У 1892 році повернувся у Нью-Йорк, де придбав Народний театр; ставив п’єси Гольдфадена, Якова Гордіна, С. Юшкевича, О. Димова, І.Золотаревського. У 1912 році заснував у Нью-Йорку Національний театр, в якому працював 40 років; здійснив постановку 50 спектаклів, писав до них музику й пісні. В 1908-му видав у Нью-Йорку збірник „Театральные произведения Томашевского”, куди включив статті й спогади. Деякий час (1910) видавав журнал „Єврейська сцена”. У 1935 році зняв кінофільм „Бар Міцва”. Автор книг: „Історія канторства” та „Історія мого життя” (1937).
Що стосується репертуару єврейських театрів Америки, то його постачали в основному драматурги, також вихідці з Єлисаветградщини. І першим тут слід назвати талановитого журналіста, видатного громадського і релігійного діяча Якова Гордіна (1853-1909). Хоча він народився у Миргороді на Полтавщині (деякі дослідники, щоправда, вважають, що це сталося у нашому Новомиргороді), але відомим став після того, як оселився в Єлисаветграді. Гордін активно співробітничав у газеті „Елисаветградский вестник” під псевдонімом Іван Колючий. У 1880 році заснував у нашому місті організацію „Духовно-біблійне братство”, яке намагалось примирити іудаїзм з християнством (проіснувало близько 10 років). Великий вплив на євреїв-дисидентів справило вчення Льва Толстого. Познайомитися з діяльністю братства в Єлисаветграді приїздило багато відомих людей. Зокрема з щирим співчуттям до Гордіна та його „братчиків” поставилася Софія Русова під час короткого перебування в Єлисаветграді (1883), про що згадує в своїх мемуарах. У 1891 році через переслідування Гордін вимушений був емігрувати до США, де став знаменитим драматургом (автором близько 80 драм і комедій), засновником єврейської міщанської драми. На російській сцені успіхом користувалися його п’єси: „За океаном”, „Мірра Ефрос”, „Сирітка Хася”. Остання, до речі, ставилася і в Єлисаветграді.
„Королем мелодрами” сучасники називали уродженця Єлисаветграда Ісидора-Іцхака Золотаревського (1875-1945). У юності майбутній драматург багато мандрував містами України, працював бібліотекарем, продавцем газет. З 1890 року жив у США. Тут вивчив англійську мову та ідіш. З 1883 року розпочав театральну діяльність. Автор понад 100 п’єс, які ставились театрами за участі знаменитих акторів (Яків Адлер, Давид Кеслер, Борис Томашевський, Берта Каліш та ін.). Найвідоміші з них: „Єврейська Анна Кареніна” (1909), „Єврейський Гамлет” (1914), „Карти” (1910), „Гроші, кохання і ганьба” (1923) та ін.
Класиком американського образотворчого мистецтва називають сьогодні живописця і педагога Івана Григоровича Олінського (1878-1962). Він народився в Єлисаветграді. Перші уроки малювання отримав, відвідуючи безплатні (утримувались місцевим земством) вечірні рисувальні класи (ВРК) для всіх бажаючих (незалежно від віку, статі і станової приналежності при Єлисаветградському земському реальному училищі (ЄЗРУ). Після 1890 року з батьками емігрував до США. У 1898 закінчив Національну академію мистецтв і дизайну в Нью-Йорку. Виконав настінні розписи лютеранської церкви Св. Томаса у Бронксі (1920-1922). З 1912-го впродовж 50 років викладав у Національній АМ США, у 1919 році обраний академіком. У 1928-1934 та 1944-1962 р.р. одночасно вів курс портретного живопису у Художній студентській лізі. Працював у заснованій ним студії Greenwich Village. Удостоєний премії Карнегі та багатьох інших нагород. Персональні виставки влаштовувались у 1930, 1931, 1962 (Нью-Йорк), 1985 (Бостон), 1995 (Олд-Лайн). Твори представлені у зібраннях Національної АМ, Бруклінському музеї, Художньому інституті Чикаго, Музеї образотворчого мистецтва Бостона. У 1995 році в США вийшла книга про творчість Олінського. Неперевершений майстер жіночих портретів, виконаних у кращих традиціях реалістичного мистецтва. На знімку: один з них під назвою „Старомодна сукня” (1913).
Американський живописець і графік Аббо Островський (1889-1975) – також уродженець Єлисаветграда. Початкову освіту здобув у нашому місті. Як і Олінський, відвідував ВРК при ЄЗРУ. Юнаком поселився у Нью-Йорку, навчався у Національній академії рисунка та міському коледжі. Крім картин, виконав багато рисунків олівцем та гравюр. Його основний жанр – американський міський пейзаж (індустріальний) та вуличні сценки. Персональні виставки відбулись у 1931 р. (Американський національний музей у Нью-Йорку та Музей мистецтв у Балтіморі) і 1936 р. (галерея Ф. Коннель, Нью-Йорк). Був членом декількох американських художніх об’єднань, роботи друкувалися у нью-йоркських журналах. Багато років вів рисувальні класи в університетській колонії. Був засновником і керівником Альянсу художніх шкіл Нью-Йорка.
Одним з найоригінальніших художників нео- примітивістів Америки мистецтвознавці називають уродженця Златополя Вільгельма (Володимира) Доріані (1890-після 1948). У Нью-Йорк юнак прибув у 1911 році. Після натуралізації, мріючи стати співаком, поїхав у Європу навчатися вокальному мистецтву. З 1922 по 1934 рік жив у Росії, де й написав у день свого народження першу картину „Балерина”, сюжет якої навіяний снобаченням. Московський художник, якому Доріані показав своє творіння, похвалив його, але уроки давати відмовився, пославшись на те, що автор надто оригінальний для навчання. У 30-х рр. ХХ ст. твори Доріані почали з’являтися спочатку у Вашингтонському сквері на щорічних виставках картин на свіжому повітрі, потім – у галереї Гаррімана і, нарешті, у 1939 році вони були прийняті до Музею сучасного мистецтва. Проте більшість його полотен знаходиться у приватних колекціях. Найвідоміші картини: „День прапора”, „Футбол” та ін. Твори Доріані вирізняє цілком несподівана композиція, невміла компоновка предметів, що компенсується природженим відчуттям кольору, гумором та життєрадісністю. Незнання законів перспективи зближує його роботи з японськими майстрами гравюри. Улюблені теми – театральні лаштунки, повсякденне життя американців.
Єдина єлисаветградка, представниця прекрасної статі, виявлена нами серед видатних діячів американської культури, Ірина Павлівна Бєлотьолкіна (до заміжжя – Рудакова) (1913-2009) – художник, кутюр’є (під іменем Ірина Roublon), дизайнер, меценат. Її життя, яке почалося в Єлисаветграді, настільки насичене драматичними подіями, що заслуговує на те, аби стати сюжетом для захоплюючого роману. Дівчинка рано залишилась сиротою: батько генерал Павло Рудаков загинув під час громадянської війни. Мати померла від тифу. Подолавши 8-річною дівчинкою майже 1000 км, Ірина дісталась до Москви, а звідти у 1922 році – нелегально до родичів в Естонію, згодом була переправлена до Франції. У 1928 р. переїхала в США, де вже жив її брат. Ази мистецтва почала освоювати у Франції, продовжила в Америці, закінчивши школу дизайна у Нью-Йорку. Займалася спортом, була чемпіонкою США з фехтування (1937), працювала тренером. У 1942 вийшла заміж за спортсмена (гімнаста, футболіста, вершника і фехтувальника) та інженера (розробляв вентиляційні та холодильні системи для корпорацій) Костянтина Бєлотьолкіна (1905-1996). У 1945 році відкрила в Сан-Франциско першу судію-салон, створила колекцію з 118 жіночих капелюшків для великого балу (зберігаються у Музеї мистецтв у Сан-Франциско). У 1950 році відкрила в Сан-Франциско власне ательє, де розробляла і продавала одяг (сукні, костюми, пальто) під маркою Ірина Roublon. Її називали „Коко Шанель Північного побережжя”. Творчість Бєлотьолкіної високо цінував Крістіан Діор та інші видатні кутюр’є. У 1953-му розробила костюми для постановки опери Пуччіні в міланському театрі Ла Скала. Протягом всього життя покровительствувала оперному театру Сан-Франциско. У 1961 розробила програму модотерапії для психічно хворих людей, яка з успіхом застосовувалась навіть у Парижі. Вона дружила з видатними артистами балету Р.Нурієвим, М.Баришниковим (написала декілька його портретів). Зібрала унікальну колекцію яєць Фаберже. Регулярно влаштовувала в Сан-Франциско святкування російського Різдва і Пасхи. З 1960 по 1985 рік створила велику кількість портретів і натюрмортів, які експонувалися на багатьох виставках.
Наш Єлисаветград подарував Америці видатного художника ХХ століття Джона Венгера (1881-1976), знаменитого сценографа, живописця і графіка. Про таких, як він, кажуть – народився художником. Адже Яків (таке його справжнє ім’я ) почав малювати з трьох років. Навчався хлопець у Єлисаветградській гімназії, де викладачі звернули увагу на його хист до малювання і порадили батькам 13-річного гімназиста звернутися в Імператорську Академію мистецтв з клопотанням дозволити йому навчатися в Одеському художньому училищі. З 1900 по 1903 рік перебуває у цьому художньому закладі. До Америки, де жив його дядько – власник крамниці у штаті Нью-Джерсі, – Яків Венгер виїхав у 1903 році. Заробляв на життя моделюванням жіночого одягу та ювелірних виробів. Після цього вступає до Нью-Йоркської академії дизайну.
Надзвичайно глибоке, новаторське розуміння співвідношення кольору і світла сприяє тому, що Венгер стає знаменитим передусім як театральний художник, зробивши революцію в художньому оформленні спектаклів. У 1916 році була влаштована його перша персональна виставка в Нью-Йорку, яка отримала чудові відгуки. Її відвідав відомий актор Френк Конрой (1890-1964), який запропонував Венгеру оформити на відкриття Грінвіч Вілідж театру спектакль за п’єсою тоді ще маловідомого драматурга Юджина О’Ніла (1888-1953). Після тріумфальної прем’єри автор (у майбутньому лауреат Нобелівської премії) О’Ніл сказав Венгеру: „Молодий чоловіче, відтепер весь світ буде знати вас!” Його називали „майстром-колористом”, „творцем графічної симфонії”. Венгер був художнім керівником провідних бродвейських театрів. Багато працював у Метрополітен Опера, Бостонській опері та інших театрах. У 1919 році йому було замовлено виготовити ескізи декорацій до американської прем’єри балету „Петрушка” І.Стравінського та до багатьох інших постановок, які увійшли в історію американського театрального мистецтва.
А ще Венгер здобув світове визнання як живописець та графік (писав тематичні композиції, портрети, пейзажі, натюрморти, мініатюри та акварелі), в яких найбільш повно відбилось його художнє бачення. Впродовж життя художника було влаштовано 25(!) персональних виставок у США, Канаді та багатьох країнах Європи. Венгер потрапив у компанію з 6 найвидатніших американських художників, на честь яких була випущена серія марок з їхніми картинами. Вражає виняткова працездатність уродженця Єлисаветграда. Понад 30 років він віддав педагогічній діяльності, будучи заслуженим професором кафедри живопису університету Нью-Мехіко.
Твори Венгера представлені в експозиціях кращих музеїв: музей міста Нью-Йорка, метрополітен-музей, бруклінський музей, музей сучасного мистецтва, Смітсонівський інститут, у музеях Ізраїлю та інших країн. В пам’ять про Венгера Національне товариство художників акварелістів США заснувало премію його імені. Творам нашого земляка притаманний особливий неповторний стиль, наповненість глибоким духовним змістом, який буквально зачаровує глядача. Дослідники творчості Венгера відзначають, що його мистецтво існує поза часом, воно спрямоване у майбутнє і так само буде хвилювати прийдешні покоління.
Маємо серед видатних американців – наших земляків – навіть фольклориста. Це уродженець Бобринця Джордж Корсон (1899-1967). Батьки (їхнє справжнє прізвище Корзун) емігрували до Америки, коли хлопцеві виповнилося 7 років (1906). Після короткого перебування у Брукліні родина переїхала у шахтарське місто Уїлкс-Барр, штат Пенсильванія. Після закінчення середньої школи почав працювати у місцевій газеті. У 1921-1922 р.р. навчався у Колумбійському університеті, але через брак коштів змушений був повернутися в Уїлкс-Барр, де почав збирати шахтарський фольклор (пісні, легенди, оповідання тощо). Корсона називають „батьком професійних досліджень фольклору в США”. Його величезна наукова спадщина (144 контейнери рукописів, 3 контейнери фотографій, 23 диски, 76 аудіокасет) зберігається у Бібліотеці Конгресу США. Джордж Корсон – автор численних фольклорних досліджень штату Пенсильванія (11 друкованих праць). На відміну від своїх попередників, які збирали фольклор у сільській місцевості (фермери, ковбої, лісоруби і т.п.), Корсон записує усну народну творчість індустріального середовища, тобто промисловий фольклор у змішаному етнічному й соціальному контексті. У 1927 році побачила світ його головна книга, в якій він зібрав пісні й балади шахтарів Пенсильванії (перевидана у 1947). З 1936 року – президент фольклорного товариства Пенсильванії, незмінний директор фольклорного фестивалю штату. У 1957 р. отримав престижну стипендію Гуггенхайма, у 1960 р. – премію Американського фольклорного товариства. В 1981 році у США побачила світ книга А.Гілліспі „Фольклорист вугільних родовищ. Життя і праці Джорджа Корсона”.
Продовження "ВИДАТНІ АМЕРИКАНЦІ – УРОДЖЕНЦІ НАШОГО КРАЮ" Частина ІІІ
Володимир БОСЬКО