– Розумієте, – казав художник, – я – людина сільська, і превалюють у мене роботи на сільську тематику. Але ж весна, то й захотілось чогось світлого, яскравого. Восени у мене запланована виставка в обласному художньому музеї, то там вже буде моя звична тематика. А зараз…
А зараз у виставковій залі галереї «Єлисаветград» у Кропивницькому розгорнуто експозицію одного з найталановитіших живописців нашого краю Анатолія Шаповалова до 70-річчя від дня його народження. 70 років Анатолію Гавриловичу виповнилося ще у січні, але велике родинне горе змусило забути і про ювілей, і про виставку: пішла у кращі світи його дружина, його вірний друг, муза, шанувальниця Тетяна Шаповалова. Вони з Танею готувалися до цієї виставки. Мріяли, що вона стане такою ж пам’ятною, як та, що була розгорнута десятиліття тому в обласному художньому музеї. До речі, то була його перша персональна виставка. Ні, виставлявся він і до того, але персоналія відбулася в 60 років. І з тих пір вже не одну персональну виставку Анатолія Шаповалова відвідали любителі живопису. І ось ця, пам’яті дружини, промовисто названа «Тетянин день».
В експозиції домінують дві основні теми: Крим і балет. Серія кримських пейзажів, написана ще десять років тому, справді дуже відповідає настрою першого дня весни, першої в цьому році великої живописної виставки в галереї «Єлисаветград». Втім, кількісно вона невелика, але досить презентабельна, яскрава своїм колоритом. Можливо, я й помиляюсь, але в кримських полотнах відчувається вплив техніки молодшого брата – художника теж талановитого і плодовитого Сергія Шаповалова. Придивіться до таких робіт, як «Південний берег Криму», «Весна в Бахчисараї», «Пляж пустує», і ви зрозумієте, про що я. Паралельно кримським етюдам проходить тема мистецтва, а конкретно – балету. Я навіть не втрималася від репліки: мовляв, ви прямо «аджамський Дега» (між іншим, Анатолій Гаврилович завжди підкреслює свою аджамську «прописку»). Свій інтерес до балетної теми Шаповалов пояснив просто, навіть деякими меркантильними умовами: ця тематика дуже приваблює західного покупця, жити ж якось треба!
В експозиції представлено і кілька нейтральних, так би мовити, робіт, переважно жанрових. Анатолій Шаповалов – пейзажист, жанрист і аж ніяк не портретист. Але є на виставці і кілька портретів, написаних давно. «Автопортрет» 1986 року, на якому молодий Шаповалов виглядає досить романтично, портрет сина 1983 року, «Дениска» (котрий вже давно став Денисом Анатолійовичем, подарував художнику прекрасних онуків, свою синівську любов і турботу: «У тебе є тил, у тебе є на кого покластися», – не кожен батько може почути такі слова). Ну, і, звичайно ж, був тут і портрет тієї, кому ця виставка присвячувалася. «Тетяна за книгою» – портрет 1979 року, добре відомий шанувальникам живопису Анатолія Шаповалова. До портрета лягали квіти. Таню згадували гості вернісажу. Редактор газети «Украина-центр» Юхим Мармер згадував своє 40-річне знайомство і дружбу з Танею, а потім і з Анатолієм Гавриловичем. І майже всі виступаючі – серед них мистецтвознавець Броніслав Куманський, колеги Андрій Хворост і Валерій Давидов, представники аджамської громади – згадували, якою красивою парою вони були. Елегійному настрою заходу сприяли і мелодії саксофона. Вже не вперше Микола Цуканов, котрий вміє створювати свята, запрошує саксофоніста Віктора Шапченка. І це так прикрашає його вернісажі. Приємним був і вітальний подарунок від гостей із Чорноморська художників Георгія Фундуняна і Ксенії Стеценко.
Під час вернісажу трапилася ще одна подія із серії креативних ідей Миколи Цуканова. Вперше розіграли картину, і кожен з учасників вернісажу мав змогу стати її власником. Але лотерея – це лотерея. Удача усміхнулася 20-річній мешканці Побужжя, майбутньому філологу Аліні Віхтоденко. Живописне полотно з кримської серії «Скеля біля Караул-Оба» – тепер її власність. Поталанило. Втішимося тим, що колись і нам пощастить. Адже нинішня акція, як обіцяв Микола Миколайович, стане постійною. Ну, а зустрітися з прекрасним нам вже пощастило.
Валентина ЛЕВОЧКО
