Чотири роки позбавлення волі – таке покарання призначив недавно Кіровський районний суд Кіровограда 21-літньому місцевому жителю Андрію П., визнавши його винним у хуліганстві, яке виразилося у безпричинній стрілянині по людях зі страйкбольного автомата. Та, згідно із цим же вироком, ізолюють від суспільства Андрія лише тоді, коли він вчинить новий злочин протягом найближчих трьох років.
На час підготовки публікації автор цих рядків не мав у своєму розпорядженні копії вироку. Тому те, що ви прочитаєте далі, ґрунтується на його особистих стенограмах, зроблених на кількох судових засіданнях у цій справі, та деяких інших джерелах з категорії тих, які у пресі заведено називати достовірними. Автор сподівається на те, що його версія подій не відрізнятиметься суттєво від тієї, яку встановив суд.
22 липня минулого року Андрій П., на той час – курсант міліцейського вузу, брав участь у страйкбольних змаганнях (страйкбол – це така собі гра у війну для дорослих, яким не жаль віддати кілька тисяч гривень за пневматичну зброю й амуніцію). Змагання проходили в першій половині дня у посадці за м’ясокомбінатом "Ятрань". Наскільки вдало виступив там Андрій П. – не було предметом судового слідства. Не говорилося прямо на суді і про те, хто ще із фігурантів справи, крім Андрія П., брав участь у тих змаганнях. За деякою інформацією, там був Ігор Ш., на той час – співробітник міського відділу міліції, в якому саме проходив юридичну практику Андрій П. Награвшись у війну, курсант із міліціонером поїхали на Ковалівку, де мешкають обоє. Точніше, Ігоря привіз на своєму "BMW" Андрій. Там вони здибалися з кількома молодиками, знайомими Андрія, – Романом Ш., Євгеном В. та Віктором І. Спершу пили пиво. Кращого місця для цього, ніж територія школи, не знайшлося. Потім з’їздили в "АТБ", що на вулиці Жовтневої Революції, придбали там коньяк і – назад, на подвір’я школи № 20. Коли скінчився коньяк, купили ще. На певній стадії пиятики хлопці вирішили покататися вечірнім містом. Андрій, ясна річ, зайняв водійське місце. Справа, на передньому пасажирському сидінні, розташувався Роман. Ззаду – Євген, Віктор та Ігор. Останній час від часу підіймався і визирав з люка автомобіля. Андрій вів машину вулицею Жовтневої Революції у бік автостанції. Дорогою говорили про страйкбол. Напроти стоматологічної поліклініки Андрій зупинив авто, дістав з багажника страйкбольний автомат і переклав його в салон. Потім розвернув машину і повів її у бік залізничного вокзалу. Коли проїздили мимо будинку міського відділу міліції, Андрій, за його словами, висунув автомат з вікна правих передніх дверей і дав чергу. Андрієві з водійського місця, мабуть, було дуже незручно стріляти через праве вікно, але молодик ледве не клявся в суді, що стріляв саме він, а не хто-небудь інший з екіпажу. Та невигідна для стрільби позиція не завадила Андрієві влучити в трьох чоловіків, які, дожидаючись громадського транспорту, стояли на тротуарі напроти будинку міліції (тілесні ушкодження, заподіяні їм, потім було визначено як легкі). Один із тих чоловіків вилаявся і сів в маршрутку, що саме підійшла. А інші двоє – співробітник прокуратури області П. із сином Олексієм – вирішили знайти управу на нахаб. Прокурорський працівник зателефонував своїм колегам, ті – в міліцію. Правоохоронці організували операцію з виявлення та захоплення білого "BMW". Треба зазначити, переслідувачам уже було відомо, що один із екіпажу тієї машини – співробітник міськвідділу міліції. Про це правоохоронці дізналися від потерпілого Олексія П. Той одразу ж упізнав у чоловікові, який визирав із люка "BMW", Ігоря Ш. Виявляється, за кілька місяців до цієї пригоди Олексій, проходячи солдатську службу в місцевій військовій частині, став свідком того, як працівники міліції затримували його командира за хабарництво, і серед них був Ігор Олександрович. Словом, ще раз підтвердилася мудрість про те, який тісний цей світ!..
Поки працівники державтоінспекції зупиняли на кіровоградських вулицях машини "BMW", які підходили під опис, даний потерпілими, Андрій П. із товаришами смакували коньяком на території все тієї ж школи № 20. А коли допили, Андрій запропонував покататися ще раз. Дехто відмовився і пішов додому, таким чином уникнувши ганьби, пов’язаної із затриманням міліцією.
До кримінальної відповідальності було притягнуто тільки Андрія П. Крім того, його відрахували з вузу. А Ігоря Ш. звільнили з міліції. До речі, він і досі не знайшов застосування своїм талантам. Принаймні, на одному із сайтів для роботодавців і досі розміщене резюме цього колишнього міліціонера. Згідно із цим текстом, Ігоря Олександровича влаштовує не яка-небудь робота, а керівника, з оплатою не менше 8 тисяч гривень на місяць. Намагаючись зацікавити роботодавців, Ігор вказав на такі свої чесноти: відповідальність, пунктуальність, дисциплінованість. А наостанок зазначив: "Не вживаю алкоголь"…
Поставши перед судом, Андрій П. зайняв ось яку позицію. З одного боку, він визнавав, що стріляв і був при цьому п’яненький, з іншого – категорично заперечував те, що цілився в людей. Мовляв, він не винен, що під обстріл потрапили троє чоловіків. Прокурор Володимир Мусієнко, здається, в це не повірив, бо пригода сталася ще до настання темряви.
– Чому ж ви втекли з місця пригоди після того, як влучили в людей? – допитувався прокурор.
– Я не знав, що влучив у людей, – стояв на своєму підсудний. Він не грішив багатослів’ям. Якщо його не запитували про конкретні деталі пригоди – він і не казав про них. І каявся Андрій, не показуючи емоцій: "Такого більше не повториться". Ніби п’ятикласник, який з рогачкою попався директору школи…
Утім, суд, здається, визнав каяття Андрія П. щирим. Також суд, мабуть, взяв до уваги й відсутність до Андрія будь-яких претензій від потерпілих. Так, на початку одного із судових засідань Олексій П. заявив, що підсудний уже заплатив йому за моральну шкоду і тому він, потерпілий, відмовляється від раніш заявленого цивільного позову до свого кривдника. На тому ж засіданні Олексій висловив цікаву думку: "Не вважаю, що в нас стріляли навмисне". Він явно не жадав крові підсудного. І коли адвокат Валерій Дубовенко, захисник Андрія, поцікавився у Олексія, яке покарання він бажає для підсудного, потерпілий сказав: "Не бажаю, щоб його позбавляли волі". Мовляв, оступився ровесник, а з ким цього не буває?
Батько ж Олексія, прокурорський працівник, матеріальних претензій до підсудного не висував узагалі. Як пояснив він у приватній розмові авторові цих рядків, таке вже в нього правило – не брати грошей від порушників закону. Третій потерпілий до суду не прийшов жодного разу – він переніс інсульт…
Навряд чи Андрій П. занепав духом, коли почув вирок стосовно нього. Можна сказати, молодик ще легко відбувся. Бо за хуліганство із застосуванням зброї можна й за грати на сім років потрапити.
