Відновлення національної пам’яті

Цього року в Кропивницькому вперше за його історію було встановлено барельєф на честь ветерана Української повстанської армії Семена Сороки. Минулого року міська рада нагородила його званням почесного громадянина міста посмертно. Шкода, що Семен Климович так і недочекався визнання за життя, проте сам факт не може не тішити, і це значний прогрес у відновленні національної пам’яті міста.

Ще в дитинстві, вивчаючи у школі історію України, я захоплювався подвигами українських повстанців, але в той же час дивувався: чому за українську незалежність боролись лише в Західній Україні і трішки – у Києві (а саме таке враження складалось після прочитання підручника)? Невже у нас так мало патріотів? Чому на решті українських територій люди дозволяли себе вбивати голодом? І попри це йшли служити до Червоної армії і не чинили супротиву окупантам?...

І тільки згодом завдяки самоосвіті я дізнався і про Українську революцію 1917-1921 років, і про Холодноярську республіку, і про націоналістичне підпілля в роки Другої світової війни по всій Україні, і про багато чого іншого. І пазли склалися, адже українці були єдиними у пориві до створення своєї держави. Тепер я міг відчути гордість і за свою малу батьківщину, і за своїх пращурів, які також завзято боролись за Україну.

Події Української революції та націоналістичного підпілля роками замовчувались як радянською, так і пострадянською Україною. Лише після 2014 року ми здобули шанс не тільки на формальну незалежність, а і на реальну. На свою культуру, на свою освіту, на свою науку, на свою економіку, на свою армію, на свою дипломатію… Але для того, щоб це все відновити, нам необхідно згадати свою історію, відновити свою національну пам’ять.

Ми знесли пам’ятники комуністичним вождям і перейменували вулиці, проте більшість громадян цього не зрозуміла. Не тому, що вони не патріоти і не люблять свою країну, ні. Вони не зрозуміли, адже вони не знали. Радянська пропаганда вчила шанувати совєцьких героїв і ненавидіти своїх. Української пропаганди у нас досі не з’явилось. Вакуум російсько-совкових міфів має щось заповнити і витіснити їх з голів наших громадян.

Щоб люди зрозуміли і пишались своїми національними героями, вони повинні про них дізнатись. Потрібні зміни у шкільній програмі, потрібні пам’ятники і меморіальні дошки, потрібні українські фільми, літературні та музичні твори, потрібні тематичні виставки в музеях… Але це справа не одного року. Як же пояснити мешканцям вулиці, чому саме цю назву їй дала міськрада?

Необхідна інформаційна просвітницька кампанія. Те, що мало одразу ж відбутись за сприяння місцевої влади і чого, на жаль, не спостерігається. Якщо чогось не робить влада, потрібна ініціатива громади.

Саме цим планує зайнятись група «Політика національної пам’яті» Кропивницької коаліції громадських організацій «Рада експертів». Сподіваємось, цю ініціативу підхоплять і в інших містах. Громадяни, які знатимуть свою правдиву історію і пишатимуться своїми героями, не дозволять здавати інтереси власної країни.