Кожен молодий журналіст знає: коли приїздиш у якесь місто або село чи просто звертаєшся до людей у пошуках потрібної тобі інформації, надзвичайно важливо, який авторитет має той ЗМІ, який ти представляєш. Якщо колеги, хай навіть не один рік звідтоді минуло, свідомо чи несвідомо щось переплутали, байдуже чи зверхньо поставились до людей, викликати у них повну довіру досить важко. І навпаки – якщо журналіст залишив добрий слід, тобі довірятимуть авансом. Таку довіру я свого часу відчувала завдяки імені Наталі Нужної.
Люди згадували її завжди з якоюсь теплотою, повагою. Чому? Це стає зрозуміло, коли читаєш її матеріали. Вони буквально дихають життям, швидше нагадуючи художній твір, а не звичайну кореспонденцію чи репортаж. Кожен її текст насичений якимись деталями, нюансами, на які інший і не звернув би уваги. Як їй це вдається?
Якось довелося бачити її робочі блокноти. Вони всуціль списані великими літерами якогось, тільки їй відомого скоропису. Вона завжди намагається записати максимально з того, що чує і бачить. Нинішні журналісти можуть скептично хмикнути: мовляв, хто ж так робить, коли є сучасні диктофони, запис на телефон т. ін.?
Але можу з певністю сказати, що диктофонний запис далеко не завжди відтворює ту атмосферу, особливості, деталі, які можна зафіксувати на ходу. Хоч це й набагато важче, бо на відміну від диктофонного запису, коли треба лише натиснути кнопку, такий підхід потребує постійної напруги розуму й серця. Зате потім формувати матеріал легше, адже ви уже визначили якісь опорні точки фундаменту того, що ви хочете донести читачеві. Якщо ви, звісно, хочете щось донести, а не лише відтворити чиюсь пряму мову (це теж один з інструментів журналіста, але не основний, яким він, на жаль, останнім часом стає все частіше).
І ця якість, якою так, здається, запросто володіє Наталя Нужна – не просто почути співрозмовника, а відчути його серцем, і робить журналіста особливим, впізнаваним, дорогим для того, з ким доводиться зустрічатися на життєвому шляху. Наталя Андріївна такого ж ставлення до збору матеріалу завжди чекала й від інших. Пригадую, коли вона була редактором «Вечірки», постійно повторювала колегам: «Ставайте зірками! Ви мусите мати ім’я! Вас мають упізнавати і зважати на вашу думку!»
Хтось скаже, що в умовах місцевої преси це не завжди реально. Але для цього, насамперед, треба бути потужною особистістю, мати потенціал і таланту, і твердості духу. А колись і не боятися й вибачитися за допущену помилку (у кого їх не буває?).
А ще, звісно, володіння словом. Яких би важливих і цікавих фактів ви не надбали, а коли не знаєте мови, не відчуваєте її, робите елементарні граматичні помилки, не вмієте структурувати текст логікою, ритмом, акцентами, навряд чи донесете читачеві те, що відчуваєте. Наталя Андріївна, по-моєму, ставиться до журналістського тексту (і до свого, і до інших, коли здійснює редагування), як вишукана жінка (якою вона і є у житті!) до власного образу: усе повинне бути на місці, гармоніювати одне з одним, створювати цілісну бездоганну картину.
До всього вона ще й трудоголік. Тільки не з тих, хто будь-яке своє дрібненьке досягнення відразу ж роздуває постами у Фейсбуці, а з тих, хто просто боїться самопіару, але без роботи, без журналістики просто не уявляє свого життя.
На жаль, сьогодні у нас багато журналістів, які мають високі почесні звання, але не володіють і невеликою часткою тієї майстерності і відданості журналістиці, яку несе світові нинішній редактор газети «Наше місто і село» Наталя Нужна, яка у ці весняні дні відзначає свій ювілей.
Світлана ОРЕЛ
