Масштабне реформування медичної галузі країни стосується як лікарів, так і їхніх пацієнтів, тобто всіх мешканців України. Тому до нього прикута увага всього суспільства. У зв’язку з цим про завдання й перебіг реформи українців інформують не лише керівники медзакладів, медуправлінь, а й Міністерства охорони здоров’я України. Зокрема, й міністр Раїса Богатирьова.
Нещодавно в МОЗ відбулася зустріч його очільника з представниками ЗМІ Черкаської, Хмельницької, Кіровоградської та Житомирської областей. Серед інших журналістів міністра слухав і ставив запитання й кореспондент "Вечірньої газети".
– На початку 2010 року в Україні було детально проаналізовано показники здоров’я населення, інвалідності, смертності дитячого та дорослого населення, матеріально-технічний стан закладів охорони здоров’я, кадрове забезпечення галузі, рівень надання медичної допомоги, – розпочала свою розмову з журналістами Раїса Богатирьова. – Ці дані ми, працівники міністерства, порівняли із загальносвітовими показниками. Ознайомилися зі способами реформування різних систем охорони здоров’я у світі. І зрозуміли, що, якщо швидко не розпочати здійснювати організаційно-технічні заходи, фінансову підтримку галузі, не почати вдосконалювати кадрову політику, то наша медицина не спроможна буде надавати громадянам доступну і якісну допомогу, не зможе впливати на показники смертності та інвалідності.
Тому було визначено ті пріоритети, які найбільше впливають на доступність меддопомоги та її якість, зокрема прийнято рішення про реформування первинної медико-санітарної допомоги як складової частини загальної системи охорони здоров’я. І підкріплено його наданням самостійного статусу "первинці", збільшенням кількості медпрацівників, які в ній працюють, заохоченням для них від місцевої влади.
Чому стільки уваги приділено закладам первинної медико-санітарної допомоги? Бо саме там відбувається перша зустріч пацієнта з лікарем. 80 відсотків людей звертаються до лікарів саме первинної ланки. Тому зараз найбільше ресурсів потрібно спрямувати передусім туди: і кадрових, і фінансових. Подальшу допомогу хворому надаватимуть, за потреби, у спеціалізованих медичних закладах, поєднаних з "первинками" в єдиний медичний простір, який нам допоможе сформувати страхова медицина.
Усі складові нових підходів в організації надання людині первинної медичної допомоги були задіяні на чотирьох пілотних територіях, відповідно до Закону України "Про здійснення пілотних проектів у Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій областях і місті Києві". Ми забезпечили центри первинної медико-санітарної допомоги автомобілями (1200 штук), досягли вищої якості роботи медичного персоналу. Змогли спрямувати з держбюджету 327 мільйонів гривень на облаштування 169-ти центрів первинної медико-санітарної допомоги, які розпочали діяти як самостійні юридичні особи.
Міністерство не лише спостерігає за роботою "первинок", а й їх досвід поширює на територіях, які не є учасниками "пілоту", але мають можливість започаткувати зміни в організації первинної медичної допомоги – за наявності необхідних ресурсів (фінанси, кадри, довіра громадськості й медиків до пропонованих змін).
Організація первинної медико-санірної допомоги у Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій областях і в місті Києві має бути завершена до кінця 2014 року. З 2015 року вони вже мають з’явитися в усій Україні.
Надзвичайно важливе питання – екстрена медична допомога. З першого січня 2013 року діє Закон України "Про екстрену медичну допомогу", – пояснила міністр охорони здоров’я України. – Він дає змогу по-іншому вибудувати роботу швидкої медичної допомоги. Це величезний інфраструктурний проект, реалізація якого пов’язана з напруженою роботою не лише медиків. Він вимагає від центральної і місцевої влади, органів місцевого самоврядування, щоб уся інфраструктура населених пунктів відповідала сучасним вимогам і була задіяна в забезпеченні надання екстреної медичної допомоги. А це – необхідність будівництва доріг, облаштування проїздів до житлових будинків, нумерація будинків, встановлення таблиць з назвами вулиць, підвищені вимоги до учасників дорожнього руху, які зобов’язані поступатися швидкій медичній допомозі, особливо коли "швидка" їде з увімкненими сиренами й маячками. Це і професійні знання медиків з бригад швидкої медичної допомоги, і започатковані курси їх перенавчання, і заміна машин швидкої медичної допомоги на нові моделі. Особливо це стосується автомашин класів В і С. Держава 2011 року забезпечила пілотні території 286-ма такими автомобілями. Цьогоріч уряд прийняв рішення про закупівлю тисячі "швидких" класу В і С уже для всієї країни. Протягом наступних п’яти років в Україні буде замінено всі карети швидкої медичної допомоги. Визначено, що "швидка" має приїздити в місті до хворого за 10 хвилин, а в сільській місцевості – за 20.
Інколи лікарнями називають примітивні приміщення на 10–15 ліжок, які не можуть надавати ні діагностичної якісної допомоги, ні лікувальної. Люди звикли, що є ліжка, на них можна полежати під крапельницею, а через десять днів піти додому, ніби побував у лікарні. А це фактично соціальна допомога, соціальна підтримка. Наше завдання – пояснити громадянам, що ми не будемо руйнувати лікарні. Ми можемо перетворити їх на заклади денного перебування, а в районах, містах відкриватимемо лікарні для інтенсивного лікування, планового, а також хоспіси, реабілітаційні центри. Це вже допомога другого рівня, яка йде за первинною медико-санітарною допомогою.
Нам не вистачає лікарів і середнього медперсоналу. Намагаємося застосовувати для заохочення лікарів матеріальні стимули, особливо місцеві. Прагнемо збільшити прийом студентів на державне замовлення в медколеджі і медуніверситети. Пропонуємо програми перекваліфікації, щоб можна було всіх охочих пропустити через курси підвищення кваліфікації, допомогти їм стати лікарями загальної практики. Нас, спеціалістів міністерства, часто звинувачують у тому, що реформа почалася, а ми тільки надумали готувати сімейних лікарів. Та це не так, лікаря загальної практики, тобто сімейного лікаря, який є головною особою центрів медико-санітарної допомоги, в Україні готують уже більше десяти років. І програми відповідні є. Ми дійшли висновку, що в кожному розподілі випускників-медиків їх частка має бути не меншою за 70 відсотків. 2012 року перший такий розподіл уже проведено, хоча й із "війнами" та невдоволенням випускників та їхніх батьків.
Актуальні запитання й відповіді
Раїса Богатирьова відповіла на низку запитань журналістів.
– Від кого залежить вирішення долі медичних закладів?
– Рішення щодо функціонування на певних територіях медзакладів приймають місцеві ради: яку лікарню до якої приєднати, які штатні нормативи затвердити, кому додатково гроші виділити, щоб медична галузь території виконувала покладені на неї функції. Згідно з рішенням ради, починає працювати виконавча влада.
Один чи п’ять медзакладів залишити? Це залежатиме від того, яке навантаження матиме на певній території той чи інший медзаклад. Треба знати показники, кількість населення, потрібно з’ясувати, скільки треба грошей, щоб лікарню інтенсивного догляду зробити такою, аби в ній насправді інтенсивно лікували. Ми, працівники міністерства, переконані: якщо люди не готові до кардинальних змін, до негайного закриття деяких медзакладів, то не треба ламати їх через коліно. Цього не можна робити, тільки позитивними прикладами можна переконати їх у тому, що мета медичної реформи – підвищення якості надання медичної допомоги.
Але якщо в лікарні, наприклад, є пологове відділення на десять ліжок, то мусимо зрозуміти, що не може його персонал професійно виконувати свою роботу у складних випадках, які настають при кожних третіх пологах. Через те, що він не має постійної практики, його професійний рівень знижується. Тому ліквідація такого відділення є потребою часу. Але водночас потрібно подбати про гарантоване надання необхідної допомоги породіллям, немовлятам у добре оснащених пологових будинках та перинатальних центрах.
– Чи всі необхідні для хворих ліки виготовляють в Україні? Чи не гірші вони за препарати іноземного виробництва?
– Наша держава належить до групи країн з розвиненою фармацевтичною галуззю. У нас діють потужні фармацевтичні виробництва, які виготовляють великий перелік ліків за тими ж стандартами, за якими їх роблять й іноземні виробники. Наші ліки дешевші, ніж іноземні препарати, мають однакові з ними властивості. Проблема полягає лише в тому, що надзвичайно складні захворювання у нас лікують імпортними ліками. Наше завдання – допомогти українській фармацевтичній галузі виробляти такі медикаменти. Що для цього потрібно? Програма імпортозаміщення. Треба, щоб у країні діяли протоколи лікування, стандарти лікування. У цьому випадку виробникові буде зрозуміло, що протокол, стандарт визначає при певних хворобах застосування певних ліків, які лікарі зобов’язані будуть виписувати. У цьому випадку наші виробники матимуть гарантований ринок збуту і для дорогих ліків (але все ж дешевших за іноземні аналоги) і виготовлятимуть їх.
Цього року буде завершено формування протоколів і стандартів за основними класами хвороб. Переконана, що укладення рамкових угод з виробниками зменшить ціну українських медикаментів. Наші ліки якісні, їх фармакологічну ефективність доведено. Ми спостерігаємо за побічними діями від прийому тих чи інших препаратів. Але треба розуміти, що певний препарат може не діяти на певну людину. За даними ВООЗ, один і той же препарат діє ефективно на третину хворих з певною недугою. Іншому при тому ж діагнозі потрібен уже інший препарат, бо механізми виникнення, наприклад, гіпертонії, різні. У одних це – тиск у результаті спазму, в інших гіпертонічна хвороба розвивається в результаті пухлини надниркових залоз, у третіх пов’язана зі збільшеною масою тіла…
– Знижка на медичні препарати для гіпертоніків невелика. У чому тоді полягає суть відшкодування державою витрачених людьми на ці препарати коштів?
– Гіпертонічна хвороба – надзвичайно небезпечна. А кожен третій громадянин України працездатного віку – гіпертонік. Від часу початку дії пілотного проекту (жовтень минулого року) запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою ціни на антигіпертензивні препарати для громадян, які купували їх за рецептами лікарів, знизились приблизно на 17 відсотків, а кількість препаратів, які придбали пацієнти, – на 20 відсотків (тобто до лікарів прийшло більше пацієнтів). Можливо, це й не такі великі цифри, але треба розуміти, що це тільки перші кроки. На цьому пілотному проекті ми відпрацьовуємо механізми державного регулювання цін на ліки, отримуємо досвід, робимо висновки, щоб згодом поширити систему реімбурсації, тобто відшкодування вартості медпрепаратів, на ліки й від інших хвороб, наприклад, на препарати для хворих на діабет.
У цілому перші результати цього пілотного проекту дали надію на вирішення двох його головних завдань – зниження вартості препаратів для лікування артеріальної гіпертензії і, як наслідок, значне збільшення кількості гіпертоніків, які постійно приймають ефективні гіпотензивні препарати за рекомендацією лікаря, а також збільшення частки доступних та ефективних кардіологічних препаратів на українському фармацевтичному ринку. 2013 року на продовження пілотного проекту з регулювання цін на ліки від гіпертонії з дербюджету виділяється 191 млн грн., і відсоток зменшення ціни ліків для гіпертоніків збільшуватиметься.
– Коли в Україні буде введено державне обов’язкове медичне страхування?
– Закон про загальнообов’язкове медичне страхування буде прийнято, як і планувалося, 2015 року. Адже документи такого рівня не приймаються "сьогодні на сьогодні", до ухвалення Закону треба підготуватися. Відповідно до Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки, до кінця 2014 року має бути завершена підготовка до запровадження обов’язкового соціального медичного страхування. І лише після того йтиметься про прийняття Закону.
Нині робота полягає в тому, щоб розрахувати всі наявні ресурси: провести кадровий аудит, аудит матеріально-технічного забезпечення медичних закладів, які могли б конкурувати між собою в боротьбі за пацієнта і надавати йому медичні послуги.
Слід створити державний реєстр хворих, розробити обов’язкові нормативні документи з економічними розрахунками щодо кожного виду медичної допомоги. Це необхідно для розуміння того, які ресурси потрібні, щоб ця система запрацювала. Національна модель обов’язкового медичного страхування має брати до уваги як сучасний стан розвитку нашої країни, так і особливості української системи охорони здоров’я. Сьогодні Міністерство охорони здоров’я працює над новим проектом Закону. У ньому має бути чітко визначено порядок взаємодії всіх суб’єктів системи медичного страхування – держави, страховиків, страхувальників, надавачів медичних послуг, застрахованих осіб, а також порядок сплати та використання страхових коштів, здійснення контролю за діяльністю цієї системи та якістю надання медичної допомоги. Законопроект також має визначати перелік послуг, вартість яких покривається за бюджетні кошти та коштом медичного страхування.
Страховиком у системі загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування повинен виступити Фонд медичного страхування України, який має бути самоврядною некомерційною організацією. На етапі становлення системи цей фонд перебуватиме під управлінням держави, а в подальшому, після відпрацювання основних елементів системи, підходи до управління фондом можуть бути змінені.
Запровадженню в Україні системи обов’язкового медичного страхування має передувати певний підготовчий період, протягом якого систему охорони здоров’я слід адаптувати до роботи в нових умовах. Зокрема, мають запрацювати економічні методи управління, втілення яких – окреме завдання для організаторів системи охорони здоров’я.
