У лабетах ворога (частина III)

Початок "У лабетах ворога" (частина I)
"У лабетах ворога" (частина II)

Працювали ми тепер позмінно. В нічній доводилося тяжко, хоча й спокійніше: менше, ніж удень, людей, один кран, менше шуму й гуркоту – тільки приглушено рокотять печі. Пожвавлення настає тоді, коли у котрійсь із чотирьох електропечей зварилася сталь. Починається процес розливки металу. Майже вся зміна зосереджується і клопочеться біля ковша та розливних ям, де встановлені підговлені нами форми...

Коли ж розливання "варива" закінчиться – в цеху настає своєрідна пауза, на якийсь час все затихає. Впоравшись із своїми справами, робітники-німці розповзаються хто куди: перепочити, перекусити, покурити...

Тієї ночі ми з Гієм сиділи на своїй лавочці й, покурюючи сигарети, стиха гомоніли. Потім, прихилившись один до одного, трохи задрімали... Власне, я ще тільки почав поринати в дрімоту, як відчув – мене мов залізними лещатами щось стисло праве плече й щосили затормосило. З переляку я раптово схопився на ноги й побачив перед собою перекошену від люті пику Вальтера. З його пащі полилася на наші голови брудна лайка:

– Ферфлюхте швайне! Оце так працюєте, ледацюги! Я вам покажу!

Лайки, прокляття вилітали з його пельки, мов з подертої подушки пір’я. І раптом Собака знов кинувся на мене, щосили замахнувшись правицею. Був би зацідив мені у вухо, та тут нарешті опам’ятався Гій і вхопив його за руку:

– В чому справа? Яке розпорядження? – обурився Гій. – Все, що належало, ми зробили!

Тоді Собака ухопив нас за руки й потяг у протилежний бік цеху. Тицьнув пальцем на купу високих форм: мовляв, за півгодини – розливання сталі, а вони не готові. Та саме ці форми перед перервою ми пофарбували. Гій мовчки кинувся в ближній закуток, витягнув звідти драбину й приставив до найближчої форми: "Дивись!" Сердито блимаючи очима, Собака швидко вибрався вгору, пильно оглянув середину, тобто "нутрощі". Потім переставив драбину до другої, третьої, десятої форми. Переконавшись, що їх пофарбовано, він не втихомирився.

– Зараз же наваксуйте он ті форми! – сердито ткнув рукою в куток і швидко подався геть. Ми знали: ті форми, вкриті товстим шаром пилу, давно не використовувалися, бо були застарілої конфігурації: Собака просто так, навмисне примусив нас фарбувати їх, щоб ми не сиділи без діла. Нашого потаємного куточка він не знав і до цього ніколи там не бував. А отже, таки надибав. Очевидно, помітивши нашу відсутність, він розшукував нас. Така вже була в нього злостива натура. Під час нічних перерв, коли всі німці перепочивали, Вальтер бродив по цеху, мов той сновида. Все щось видивлявся, щось винюхував, вишукував якісь недоліки, недоробки. І на німецьких робітників цей майстер дивився чортом, коли помічав, що вони сидять, відпочивають. А вже нас, остарбайтерів, він не вважав за людей, а за робочу худобу, яка мусить без зупину працювати й працювати.

Коли Собака так же раптово зник, як і з’явився. Гій поглянув на годинника. Виявилося, що ми подрімали всього лише 15 хвилин.

Після того випадку для мене настали ще тяжчі часи. Тепер я не мав і хвилини спокою. Бо над моєю головою, мов Дамоклів меч, завжди висів звірюка Вальтер. Він не спускав з мене очей, намагався з будь-якого приводу присікатись до мене. А щоб не заважав Гій, Собака тепер щозміни відокремлював мене від француза, посилав його подалі, буцімто для виконання невідкладної роботи. Одного похмурого зимового дня, одержавши наряд, я заходився "шурувати" чергову партію форм. (Гій працював далеченько від мене на інших чавунках). Форми були високі, але не круглі, а сплюснуті. Приставив драбину, вибрався на першу, поставив відро з мастилом на ребро форми й заходився шурувати нутрощі. Захоплено орудуючи довгим держаком, я й не помітив, як підкрався до мене Собака.

– Ферфлюхте Руссе! Wass machts du? – пролунав знизу гугнявий вигук.

Від несподіванки я здригнувся, оторопів, руки затремтіли, щітка, яку тільки-но збирався вмочити в мастило, зачепила відро. Перекинувшись, воно шкереберть полетіло вниз. Трапилося це так раптово й несподівано, що я геть розгубився. А там унизу, викрикуючи брудні лайки, лютував майстер. Хоч не хоч, а довелося спускатися з форми. Не встиг я ступнути з останнього шабля на землю, як оскаженілий німець пудовим, мов чавунна гиря, кулаком зацідив мені у праве вухо. Мені забило памороки. Не встиг ще й отямитися, не те що звестися на ноги, як Собака вже прискочив до мене й почав щосили гамселити ногами по ребрах. Він прямо-таки озвірів і, мабуть, прикінчив би мене, якби в цю мить не підскочив Гій, що невідомо як з’явився тут.

– Ти що ж оце робиш, смердючий шваб? Як смієш знущатися над хлопцем? – у ту мить Гій геть забув німецьку і шпетив Вальтера відбірною французською лайкою. Це вже потім він виповів мені у вільному перекладі свою коротку "промову".

– Ах ти ж гнида французька! Як же ти посмів наставляти на мене кулаки? Та я зараз із тебе відбивну зроблю! – шаленів, бризкаючи слиною, Вальтер. Однак дати рукам волю чомусь не посмів.

На гвалт почали збиратися німецькі робітники. Стоячи поодаль, вони стиха перемовлялися. Вальтера всі не любили і осуджували його жорстокість у ставленні до нас, остарбайтерів.

А невдовзі сюди нагодився і обермайстер Фішер у своєму незмінному вбранні – синій спецівці та потертому зім’ятому капелюсі. Очевидно, хтось йому вже повідомив про цей випадок.

– Was ist los? – здивовано вигункув він (що трапилося? У чому річ?). Розмахуючи руками, Вальтер почав доводити: мовляв, оці нероби чинять саботаж, не виконують моїх розпоряджень. І тут втрутився Гій. З обуренням відкинувши звинувачення Шульца, він запевнив обермайстера в тому, що ми працюємо добросовісно.

Я все ще лежав побитий під формою і не дуже прислухався до сперечань майстра та свого друга. Вже потім, коли Собака пішов за обермайстром, а Гій відвів мене у дальній закуток до крана, де я обмив з обличчя кров і бруд, він розповів мені про суть звинувачень. Форми, які потрібно було підготувати до розливу сталі, Шульц помітив крейдою, тобто білими хрестами, як це робив завжди. Та, виявляється, поряд стояли ще кілька форм, теж позначених хрестами, але раніше й не помічених майстром. Саме їх ми й пофарбували. Звідки ж мені було знати про ту обставину, про те, які форми потрібніші? З цього непорозуміння й скористався Собака, щоб уже вкотре позбиткуватися наді мною. Та скільки було тих злощасних форм, через які наш кривдник здійняв такий тарарам? Всього п’ять чи шість. Всадовивши мене на дошку під стіною, Гій за півгодини пошмарував їх сам.

Читайте також