Тридцять один рік тому, 14 грудня 1986 року, офіційно повідомили про завершення будівництва саркофага над зруйнованим унаслідок вибуху четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Згодом, 10 листопада 2006 року, Указом Президента України Віктора Ющенка 14 грудня було оголошно Днем вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Серед багатьох учасників боротьби з атомом, що перетворився з мирного на смертоносний, були й ліквідатори з нашого міста, а також ті, що згодом оселилися в ньому. Зокрема, і Леонід Гришков – ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, переселенець із зони відселення полковник міліції у відставці («Вечірня газета» докладно розповіла про нього в № 16 за 22 квітня 2016 року в публікації «Роки спливають, та біль не вщухає»).
Напередодні аварії наш теперішній земляк капітан міліції Леонід Гришков служив у селищі Поліському, районному центрі однойменного району Київської області, начальником паспортного відділення районного відділу міліції. Чорнобиль увірвався в життя Леоніда Васильовича о другій годині 26 квітня 1986 року, коли в нього вдома пролунав тривожний телефонний дзвінок і черговий Поліського райвідділу міліції повідомив про збір його особового складу. Міліція зайнялася патрулюванням міста Прип’яті, розпочала охороняти різні об’єкти, супроводжувати колони тощо. До Кіровограда Леонід Гришков разом з родиною переїхав 1991 року, прослуживши в Поліському після вибуху на ЧАЕС без 16 днів майже п’ять років. Середній радіаційний фон у тому селищі тоді складав 17 мілірентгенів на годину, що в 17 тисяч разів більше, ніж у тодішньому Кіровограді.
У нашому місті Леонід Гришков служив в обласному паспортному апараті, аналітичному відділі штабу обласного управління міліції. Отримав звання підполковника, а через три місяці вийшов на пенсію інвалідом, бо гіпертонічні кризи вже не давали можливості працювати. Зараз він – активний учасник заходів, які проводять у Кропивницькому чорнобильці, а також автор віршів, в яких ідеться про його рідний Поліський край і трагедію, яка спіткала його, особисті переживання та роздуми, тугу за рідним краєм. Присвятив Леонід Гришков вірша й ліквідаторам Кіровоградщини, який приніс для опублікування у «Вечірній газеті».
Подих біди
Ударив квітень в дзвін тривожний,
Це не війна, а грізний ХХ вік.
У Великий піст народ безбожний
Розлив згорьований Чорнобильський потік.
Військовий шум створив тривогу,
Мій Чорнобиль натворив біди.
Ліквідаторів покликали в дорогу,
І всіх нас закинули туди.
Швидка медична допомога,
У перший ряд – і на аеродром.
Це був не бій, а чумна облога,
Страшний жорстокий легіон.
А мій край квітучий і чудовий —
Краса поліська, скрізь – добро…
На цвіт калини пурпуровий
Уже лягло скривавлене чорнобильське тавро.
Змагались люди між собою,
В вогні долали чорну смерть.
Життя рівняли із журбою
І спили смертельну чашу вщерть…
І зорі, й місяць нам світили,
Гули вітри, стелилась радіоактивна мла.
І скільки було витрачено сили
Від темного, лихого чорнобильського зла!
Під сонячним гарячим небом
Чорнобиля реактор полум’ям сіяв.
Ліквідатори гасили це полум’я як треба,
А Господь їм сили додавав.
Як було сумно й дико в тихім краї:
Порожні хати, де стогне дах,
Кричали ворони, збившись в зграї.
Усе це тривожно навівало жах.
В цей час нежданий, з переляку
Де перед очима — мертвий стан,
Кіровоградські ліквідатори йшли в атаку.
А хто ж був хоробрий отаман?
Герої всі вони відважні:
Водій, пожежник, військовий, міліціонер,
Дозиметрист, шахтар, сантехнік, слюсар, газозварник,
Співак, політик, актор та інженер.
Земля покрилася радіоактивною імлою,
Уже герої мруть, і моє Полісся — мрець.
Ми всі були умиті кров’ю і сльозою,
Та цьому божевіллю ще був далеко не кінець.
А мертву зону все ще гріє сонце,
Моя земля — в отруєній росі.
Це була не війна, і не дивний сон це.
Це був плутоній, цезій, стронцій в усій своїй “красі”.
Це все наша розплата за прогрес –
Якщо робота навпаки!
І хто керував на Чорнобильській АЕС?
Якщо вони люди, то хто вони такі?!
Україна лише сягала у 1986-му в світ,
А наука вже створила «Чорнобильську зону»!
Люди, скільки ж треба нам ще пережити літ,
Щоб на всій Землі поставити Божу охорону!
Персонал ЧАЕС власними руками
створив пекло в Раю.
Тоді насправді хто вони? А кажуть, що люди.
Занапастили Київське Полісся, красу свою,
Чого досягли вони? А кажуть: «Вони люди!»
Влада України огородила Чорне коло,
Із зони виселили всіх.
Отрута сипалась і сиплеться навколо,
Це був жорстокий рок, це є всесильний гріх.
Друзі, це сумна історія нашої держави,
Для нашої України — це Чорнобильське тавро.
Але вічну пам’ять кіровоградських ліквідаторів
ї їх славу
Моє продовжує записувати перо…
Слава ліквідаторам! Слава героям!
Підготував до друку Юрій ЛІСНИЧЕНКО
