Усі, хто прийшов на вечір пам’яті знаного актора і режисера Валерія Дейнекіна у міський літераткрно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого, визнали, що така назва виставки, підготовленої науковими співробітниками, надзвичайно точна. Цьогоріч Валерію Дмитровичу виповнилося б лише 65, а його уже 17 років немає з нами.
Але вдячна пам’ять друзів, колег жива. Валерій Дейнекін у багатій театральній історії нашого міста – яскрава, неперебутна сторінка. У дитинстві вперше відвідавши театр, він полюбив його на все життя. Як пригадує (а розмова на вечорі була дружня, невимушена) колишній викладач Валентина Бажан, ще першокурсником тодішнього педінституту, Дейнекін відвідував театральний гурток. Перша вистава – «Місто на зорі». І вона була останньою, де використовувались умовні декорації. Надалі Валерій вже турбувався про те, щоб і вони, і костюми у молодіжному театрі були справжніми. На той час це було непросто. Доводилось і шити, і майстрювати. Але вистави «Резонансу», заснованого народним артистом Костянтином Параконьєвим, який досить скоро очолив Валерій, не мали вигляду самодіяльного. І не лише зовні, а й за рівнем майстерності, професіоналізму.
На щастя, збереглося відео знакової для «Резонансу» вистави «Кришталевий черевичок», де Валерій Дейнекін грає роль Мачухи. Багато з присутніх впізнав себе у тому уривку відео. Валерій справді був дуже органічним у цій непростій ролі. Аж настільки, що, як розповіла Ірина Дейнекіна, один із шанувальників, вважаючи його насправді жінкою, намагався призначити побачення після вистави.
Театр «Резонанс» став школою для багатьох творчих особистостей. Подружжя Барабуль – Микола і Людмила – і зустрілися та побралися там. Їхній син Антон теж грав у цьому театрі. Пан Микола із вдячністю згадував часи їхньої творчої співпраці.
Здається, що ще треба? Є успіх, вдячні учні, цікава, захоплююча робота. Але Валерій прагнув спреціальної професійної освіти. Отож, закінчив Московське театральне училише імені Щукіна і почав творити уже на сцені театру корифеїв, де невдовзі став і головним режисером.
Тут він встиг поставити 26 п’єс. Багато хто пам’ятає ті вистави: «Як загинув Гуска», «Моя професія – синьойр з вищого світу», «За двома зайцями»…
Як зазначив багатолітній керівник літературної частини театру Володимир Шурапов, як актор і режисер Валерій Дейнекін йшов по лінії Марка Кропивницького. Актори Вікторія Майстренко, Євгенія Мельниченко з вдячністю згадують його організованість, чіткість у роботі і водночас уміння чути інших, цінувати досвід і професіоналізм, не зациклюватись на собі. Це риси, яких сьогодні не вистачає багатьом, і не лише творчим людям.
Працювати з ним було насолодою – говорять усі, кому випало таке щастя. Він справді горів, щоб запалити інших.
Світлана ОРЕЛ
