Двадцять дев’ятого травня 2014 року під Слов’янськом Донецької області гелікоптер Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження продуктів та проведення ротації особового складу на п’ятому блокпосту повертався з району гори Карачун, з переносного ракетно-зенітного комплексу збили проросійські терористи, які засіли в лісосмузі. Командиром гвинтокрила був гвардії полковник Сергій Бульдович, разом з ним загинули ще дванадцятеро вояків.
Дивом уціліти судилося лише одному із членів екіпажу – другому пілоту гвардії капітану Олександрові Макеєнку, якого вибух у гвинтокрилі викинув з повітряної машини.
Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу" гвардії полковника Сергія Бульдовича нагороджено орденом "За мужність" I ступеня (посмертно).
– Сергій народився 4 серпня 1973 року в Кіровограді, навчався у школі № 18, – розповідає про полковника-вертолітника його батько Іван Миколайович. – У школі навчався добре, брав активну участь у шкільній самодіяльності, виступав на вечорах, святах. Наприкінці навчання отримав посвідчення водія транспортних засобів категорії "B" і "С" на курсах, що були при школі. Іще задовго до її закінчення Сергій сказав мені, що хоче бути військовим. Я йому після цих слів закріпив удома, у коридорі, поперечину. На ній він посилено тренувався. У старших класах вступив до авіаційно-спортивного клубу при обласній організації ДТСААФ, де літав на навчально-тренувальному літаку Як-50 і стрибав з парашутом. Після закінчення школи 1990 року ми із сином поїхали до міста Сизрані (районний центр тоді Куйбишевської, тепер – Самарської області РФ), де було найкраще в СРСР військове училище вертолітників – Сизранське вище військове авіаційне училище льотчиків. Сергій пройшов медкомісію, склав іспити і став курсантом. Після закінчення училища потрапив служити в Забайкалля (РФ). Потім служив у Білій Церкві, в Олександрії. Остання його посада, з 2009 року, – заступник командира військової частини з льотної підготовки. Син був і залишається моєю гордістю (його мама померла ще 1993 року, коли він був курсантом). Про нього дуже добре відгукуються військові побратими, він був прекрасним сином, чоловіком, батьком. Зробив свій внесок у те, щоб Україна була іншою – кращою. У цьому його заслуга, я вірю в це. І продовжую пишатися ним, бо він був справжнім офіцером, який до кінця виконав свій військовий обов’язок…
Сергій Бульдович брав участь у другій половині жовтня 2010 року в навчаннях у місті Балаклаві (АР Крим), під час яких екіпаж на чолі з ним здійснив ряд десантувань штурмовим способом на сушу та воду. За безаварійну льотну роботу, старанність, розумну ініціативу, виявлені при виконанні службових обов’язків, його було нагороджено відзнакою МВС України "Почесний знак МВС України".
Завжди зібраний і вимогливий як до себе, так і до підлеглих, Сергій Бульдович надзвичайно відповідально ставився до виконання своїх службових обов’язків, був щирою й відкритою людиною, яка цінувала дружбу, завжди була готова прийти на допомогу.
– Наприкінці 1990-х мене направили для подальшого проходження служби з Олександрії в Білу Церкву, де тоді базувався один з підрозділів нашої авіабази, – згадує про один з випадків, що якнайкраще характеризує Сергія Бульдовича, його однополчанин Олександр Рибальченко. – Після того, як я відрекомендувався командирові, у коридорі штабу мене зустрів Сергій Іванович, який також служив у білоцерківській ескадрильї. Привітавшись, він запитав: "Ви до нас? А де житимете?" Почувши мою відповідь, що житла в мене поки що немає, одразу запропонував поселитись у нього, поки не облаштуюсь на новому місці. Я й досі вдячний Сергієві Бульдовичу за те, що тоді він мені, ще незнайомому колезі, допоміг від щирого серця…
Ще один показовий випадок: з головного управління Національної гвардії України надійшло розпорядження щодо нагородження грошовою премією від командувача найкращого військовослужбовця частини. Серед кандидатів на заохочення комісія обрала гвардії полковника Сергія Бульдовича. Дізнавшись про це, Сергій Іванович подякував за високу оцінку його роботи, але… відмовився від премії – і запропонував заохотити тоді іще старшого лейтенанта Олександра Макеєнка: "По-перше, Олександр Миколайович – справжній професіонал, він дійсно заслуговує нагороди. А по-друге, у нього дитина хворіє, потребує обстеження й лікування в Києві. Тож гроші йому зараз конче потрібні"…
Наказом командувача Національної гвардії України гвардії полковника Сергія Бульдовича навічно зараховано до списку особового складу управління Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії України, що в місті Олександрії. Випускник Сизранського вищого військового авіаційного училища льотчиків гвардії полковник Сергій Бульдович віддав військовій авіації двадцять три роки життя.
