Немає людей, які були б абсолютно схожими між собою. Немає життєвих шляхів, які б повторювались. Як підсумок життя, смерть різних людей, згідно з логікою, повинна бути також не однаковою, бо не схожі життєві шляхи. Звідси природним є висновок, що у такої незвичайної Особи, як Діва Марія, з Її унікальною долею, смерть має бути єдиною і неповторною у своєму роді. За глибоким переконанням Православної Церкви, кончина Богоматері була такою, якої не було ні в кого, окрім Неї. Її смирення і покірність удостоїли Її стати оселею Господа; Її ангельська чистота удостоїла Її стати Матір’ю Сина Божого; Її терпіння, Її відданість волі Божій, Її прагненння до вічного єднання з Господом звели Її на найвищу ступінь ієрархії — Цариці неба і землі, і дарували Їй блаженну кончину. Пречиста Діва не була винятком із закону смерті, так само як і Її Син; однак Вона подібно до Нього перемогла смерть.
Воскресіння Її сталося потаємно, як потаємним було й усе Її життя, про яке не так багато розповідається в Євангелії і писаннях апостольських. Усе життя Пресвятої Богородиці оповите таємницею. Вона була богообраним сосудом, який таємничо вмістив Невмістимого. Та й сама таємниця Боговтілення, якій Вона послужила, залишається незбагненною для людського розуму.
Про останні роки земного життя Пресвятої Діви Марії та про славне Її Успіння ми черпаємо відомості із Священного Передання. Ми знаємо, що після Воскресіння й Вознесіння Її Божественного Сина Вона якийсь час жила в Єрусалимі. Згодом з Іоанном Богословом, якому Господь на Хресті заповів опікуватися Його Пречистою Матір’ю, переселилась до Ефеса. Потім відвідала святого Лазаря на острові Кіпр і Афонську Гору, благословивши її як Свій уділ. Незадовго до Своєї кончини Вона переселилася знову до Єрусалима. Тут Вона часто відвідувала місця, пов’язані з найважливішими подіями земного життя Свого Божественного Сина, а особливо з останніми Його днями на землі. Це й Голгофа, і Гроб Господній, Гефсиманія і Єлеон. Там Приснодіва сердечно молилася, перебуваючи в постійному прагненні щонайшвидше відійти до Свого Сина. Під час однієї такої молитви на Єлеоні, за три дні до смерті, про близьку кончину сповістив Їй Архангел Гавриїл, який вручив їй райські віти — символ нетління й перемоги над смертю. Ці віти Свята Діва заповіла апостолу Іоанну Богослову нести перед Її гробом при похованні. Своє скромне майно, що складалося з двох хітонів, вона заповіла двом бідним удовам, які старанно служили їй. Поховати Себе Вона заповіла в Гефсиманії поряд з могилами Своїх праведних батьків Іоакима й Анни та Йосифа Обручника.
Попрощатися з Пречистою, дивом Божим, зібрались усі апостоли, окрім Фоми. Відчуваючи близьку кончину Пресвята Богородиця звернулася до Свого Сина зі словами „Величить душа Моя Господа”, і „Готове серце моє, Боже, готове серце моє”. У цей час Сам Господь в оточенні сонму Ангелів зійшов невидимо до смертного ложа Своєї Матері й прийняв Її пречисту душу у Свої Божественні руки. Богоматір без болю віддала душу в руки Господні, і в той же час почувся Ангельський спів, в якому часто повторювались слова благовіщенського вітання: „Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!”
Апостоли урочисто перенесли тіло Божої Матері до Гефсиманії і поховали у висіченому в скелі гробі. Через три дні прибув апостол Фома, який з Промислу Божого затримався і не був присутній при Успінні та похованні. Бажаючи попрощатися з Пречистою, він попросив відкрити гробницю, проте тіла Богоматері там не було. Того ж дня ввечері Вона явилася апостолам в оточенні сонму Ангелів у невимовній славі.
У таємничому вознесінні Пренепорочної Діви Марії, у сходженні Її на небо з тілом, Церква вбачає передвіщення майбутнього життя. Богоматір не тільки безсмертною душею вступила в життя прийдешнього віку, але і плоть Її зазнала перетворення із тління у нетління. А в цьому і є початок відновлення грішної людської природи, повернення її до раю. У цьому полягає наша надія і сподівання вічного блаженного життя.
(З проповіді предстоятеля Української Православної Церкви – блаженнійшого Володимира, митрополита Київського і всієї України.)
