У 2013-му році побачила світ книжка нашого відомого земляка, поета, публіциста, журналіста Віктора Погрібного "Куща".
У книжці сім творів: чотири новели, два спогади-есе, драма. Усі вони різні, об’єднує їх погляд на людину й довіра до слова.
Герой новели "Артем", учень четвертого класу, на уроках часто дивиться у вікно на синій косогір, що піднімається за селом. "Що за ним, за тим косогором?" – думає Артем. Певно, мчать поїзди, бо за тихої погоди звідти доноситься стук коліс. А ще хотів би хлопчик побачити, як за косогором сходить сонце. Дома в Артема склалася драматична ситуація: після трагічної загибелі батька в автокатастрофі мати пустилася берега, приймаючи чужих чоловіків, не дбає про сина. Між Артемом і матір’ю виникає конфліктна ситуація. Хлопець тікає з дому. Завершується новела романтичною картиною: Артем уявляє, як мати кличе його додому. Письменник відкриває складний світ хлопчика в пору формування його особистості.
Віктор Погрібний добре знає своїх героїв, їхні думки мрії, мотиви вчинків, часом несподіваних, за якими постають нові грані життя. В оповіданні "Намисто для Миколи" він заглянув у такі глибини життя, які відкриваються лише в хвилини натхнення.
Серед текстів Віктора Погрібного не загубилися два мемуарні есе – про Григора Тютюнника й Миколу Вінграновського. Цих письменників любив Віктор Олексійович, зберігає в пам’яті зустрічі з ними. Щось болісне в душі Гр. Тютюнника відкрилося В. Погрібному під час випадкової зустрічі в Києві. Віктор Олексійович разом з М. Кодаком проводжав Григора додому. Тоді автору "Трьох зозуль з поклоном" здалося, що М. Кодак стежить за ним. Дізнавшись про це, Микола не образився: як киянин, очевидно, він знав, як цькували Григора.
Більше особистих контактів було з М. Вінграновіським. Центральний символ у спогадах – меч, який поет привіз із Іспанії. Цим образом В. Погрібний завершує свої спогади. Віктор Олексійович неодноразово запрошував поета до Арсенівки – батьківщини І. Тобілевича. Але не складалося. "До нас прибіг лише кінь з седлом, - вдається автор до пісенної символіки, - але без вершника, та на наших шовкових травах лежить його меч. Він – на сторожі". (с.105).
П’єса "Ковалівський граф" виросла з публіцистики про долю українського села. Вона поєднала традиційні і постмодерні елементи. Мешканців Ковалівки як неперспективного села переселили до Петрівки. Залишився лише один мешканець Трохим Іванович Кошовенко, в минулому бригадир механізаторів. Він агітує колишніх мешканців Ковалівки повернутися до своїх хат, зберегти Ковалівку. Фінал драми оптимістичний. Реальна доля багатьох українських сіл, на жаль, інша.
Книжка В. Погрібного "Куща" дуже особистісна. Як справжній патріот, він уболіває за рідну землю, за кожну людину. У його натурі поєдналися господар і митець. Йому, як і героєві новели "Артем", хочеться заглянути за синій косогір і відкрити людям таїну світу.
Василь МАРКО,
професор
