– Найтяжче враження в моєму житті залишили роки війни, – із хвилюванням розповідає Надія Григорівна, – ворожі бомбардування довелося пересиджувати в погребах. Під час окупації в Кіровограді деякі школи працювали, хоч книжки були знівечені; писали ми на газетах. Пам’ятним для кіровоградців став день визволення Кіровограда, 8 січня 1944 року. Світило яскраве сонечко. Люди немов прокинулися від сплячки, стали веселішими. Але становище країни було тяжким, існувала карткова система, адже війна тривала. Потім усі ми пережили голод 47-го…
Згодом Надію Григорівну запросили до Масляниківської семирічної школи (так того часу іменувалася Кіровоградська школа №33) працювати старшою піонервожатою.
– У 1948 році мене зарахували до штату педколективу школи, незважаючи на відсутність у мене навіть середньої освіти. Радості не було меж, дуже хвилювалася, коли директор школи Анастасія Карпівна Пономарчук представила мене учням, – згадує Надія Григорівна. – Я хвилювалася, як сприймуть мене старшокласники, адже деякі учні були старшими за мене на 2-3 роки. Та все обійшлося.
У 1953 році дівчина успішно закінчила Олександрійське педучилище. В 1952 році на районній комсомольській конференції її обирають другим секретарем, а в 1955 році – першим секретарем райкому комсомолу. Тут ще більша відповідальність, різноманітність форм роботи з молоддю. Це були найщасливші її роки життя. Особлива увага приділялася виховній, ідеологічній роботі з молоддю, участі комсомольців у господарській діяльності колгоспів і радгоспів, у художній самодіяльності та спорті.
– 1957 рік став незабутнім, – згадує жінка. – Це був рік суцільних фестивалів молоді і студентів. Мені особисто випала честь брати участь не лише у фестивалях, що відбувалися в селах району, а й готувати і проводити районний фестиваль. Була учасником республіканського та делегатом VІ Всесвітнього фестивалів (м. Москва). На Московський фестиваль з’їхалися 34 тисячі студентів із 131 країни світу. Від Кіровоградської області в складі української делегації нас було лише троє: з Олександрівського району – чабан, з Олександрії – шахтар і я. Про дійство, яке відбувалося, кількома словами не скажеш. Його слід було побачити. Під час зустрічей з китайською делегацією я познайомилася з Уй Джень та Ма Чен-Ліком. У 1960 році, коли я навчалася в Києві, вони приїздили на завод "Червона зірка", а в Палаці культури ім. Жовтня культпрацівники організовували вечір радянсько-китайської дружби. Звичайно, мене теж запросили, і я приїхала до Кіровограда. Декілька днів у колі друзів пролетіли дуже швидко. В моїй старенькій хатині з моїми рідними ми їх зустрічали, частували українськими стравами, обдарували подарунками. Наш зв’язок тривав до 1961 року, до часу, коли між Китаєм і Радянським Союзом погіршилися стосунки. Зараз я розшукую своїх китайських друзів через московську передачу "Жди меня". Сподіваюсь на зустріч.
Під час роботи секретарем Кіровоградського райкому ЛКСМУ Надія Григорівна неодноразово нагороджувалася почесними грамотами, тричі обиралася депутатом Кіровоградської районної ради депутатів трудящих Після здобуття вищої освіти була направлена на роботу референтом в обласну організацію товариства "Знання". Нелегке завдання випало їй. Необхідно було згуртувати навколо себе лекторський актив науковців області, налагодити роботу методичної ради з навчання лекторів. І знову копітка відповідальна, але дуже цікава робота. Коли в країні розпочалася велика робота із залучення трудящих до економічної освіти, Надію Григорівну запросили на роботу до обласної ради профспілок, на посаду інструктора. Вона вдячна долі, що 15 років працювала у великому згуртованому колективі, відповідальному за долю трудящих області. Разом з тим вона відповідала не лише за економічне навчання членів профспілок, а й за роботу культурно-освітніх закладів профспілок області та інше.
Після виходу у 1986 році на пенсію Надія Григорівна кілька років працювала в оргвідділі облпрофради, пізніше – за договором у міській раді (брала участь у всіх виборах, включно до 2002 року.) Завершила свій трудовий шлях у 2003 році у відділі кадрів міськвиконкому. Має 42 роки трудового стажу.
Паралельно з трудовою діяльністю виконувала роботу на громадських засадах: була головою первинної ветеранської організації облпрофради; 15 років обиралася секретарем обласного відділення Радянського фонду миру, 23 роки працювала секретарем ради міського клубу "Ветеран" ім. М.Крижановського, є членом ради міської організації ветеранів України.
За успішне й добросовісне ставлення до громадської роботи має близько 30 грамот, нагороджена відзнакою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради "За заслуги” ІІ ступеня.
45-й рік вона в парі з чудовою людиною, справжнім другом і товаришем, коханим чоловіком Миколою Йосиповичем. Їхнє життєве кредо – працелюбність, порядність, справедливість, чесність і велика любов до людей.
Зичимо Надії Григорівні міцного здоров’я, щастя, наснаги і довгих років плідного життя.
Роман ДАЙДАКУЛОВ
