Наша розмова – із настоятелем Спасо-Преображенського собору протоієреєм, секретарем Кіровоградської єпархії УПЦ отцем Петром Сидорою. Саме завдяки його ентузіазму, наполегливості та вмінню організувати людей храм став справжньою окрасою Кіровограда.
– Я радий, що дожив до того часу, коли бачу результати нашої спільної праці, – каже отець Петро. – За один рік, звичайно, нічого такого зробити не можна. Я пам’ятаю, як привіз 40 пагонів берізок. Вони були тоненькі та слабенькі, а зараз, бачите, якими розкішними деревами стали, створюють затінок та красу на подвір’ї.
Усе робимо своїми силами. Я завжди, якщо побачу десь щось гарне та привабливе, намагаюсь це втілити на території храму. З гордістю можу сказати, що на цьому невеличкому острівці умиротворення і єднання із Всевишнім висаджено 67 порід дерев, деяких, можливо, немає більше ніде в Україні. Ось, наприклад, кипарис італійський. Цієї зими йому довелося нелегко, адже стояли сильні морози, але зараз він потихеньку відходить, слава Богу, щоб і надалі милувати око нашим парафіянам та всім кіровоградцям. Гібіскусу в нас дуже багато. Це дуже хороша рослина, яка своєю зеленню радує око до самих холодів, ми ці насадження підстригаємо, надаємо їм належної форми. Є кущі з Бразилії, інші дерева, які ми намагаємось завжди підтримувати у належному стані, щоб людина, яка прийшла до храму, на його подвір’ї відчула спокій, насолоду, присіла на лавочку, послухала шепіт листя, хлюпіт води у водоспаді та фонтанах, щебет птахів.
Окрім зелених насаджень, намагаємось вибудувати й певні архітектурні композиції, облаштувати куточки, що відтворюють народний побут тощо. Так, поряд із недільною школою розташувався сільський дворик, де є невеличка селянська хатка, а поряд – скульптурки свійських та домашніх тварин, птиці, елементи побуту, вітрячки, криничка. А далі з буяння зелені видно ангелів, які охороняють людей. Кожного року ми щось висаджуємо нове, змінюємо, поліпшуємо, словом, вкладаємо в цю справу свої душі та натхнення.
Радує око й наш розарій. Цієї зими вимерзло багато троянд. Ми висадили нові. Раніше перевагу віддавали лише червоним, але згодом почали садити й іншого кольору і не помилились, бо трояндове різнобарв’я створює більш урочистий настрій, символізує насиченість та всебічність нашого життя. Захищає розарій природна огорожа з кущів самшиту, якій ми надали фігурної форми, і вся композиція має завершений привабливий вигляд. А пам’ятаю, як на цьому місці ми прибирали старі напівзасохлі акації…
Зауважу, що робота така – не одноденна, триває вона не рік і навіть не п’ять, а ось уже близько двох десятків років, протягом яких ми плекаємо всю цю природну красу. Радіємо з того, що на церковне подвір’я приходять люди з дітками, щоб посидіти у затінку альтанок, відпочити від суєти. Можливо, вони йдуть сюди, як до парку, але на це ми не зважаємо. Якщо вони вже знають дорогу до церковного двору, то наступним кроком, можливо, буде відвідування храму та звернення до Бога.
Записала Оксана ВЕРСТЮК
