На початку вулиці Шевченка, у старому корпусі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, проходять останні державні іспити для випускників. Вперше ж випуск відбувся тут 110 років тому.
Опікунська рада Єлисаветградської громадської гімназії ще 1898 року порушила клопотання про спорудження нового навчального приміщення на пустирі між кавалерійським училищем і казармами Таганрозького полку на розі Петрівської (тепер – Шевченка) вулиці й Театрального провулку. Стара, пристосована, орендована у міста будівля (тепер на тому місці – інститут ім. Василя Сухомлинського, школа № 6, магазин "Ельдорадо") цього закладу стала замалою для зрослої кількості гімназисток – понад 600. Міська дума згодилась із потребою будівництва. Але ще чотири роки пішло на дискусії щодо оптимального його місця, пошук коштів, узгодження з губернським і навчальним окружним керівництвом проекту міського архітектора Олександра Лишневського. 1901 року на посаду останнього був призначений Андрій Кишкін, який продовжив підготовчі роботи і керував будівництвом, у ході якого проект частково доповнювався, зокрема, відсутніми до цього системами опалення й вентиляції.
Будинок урочисте заклали із молебнем за участі причту Успенського собору та півчих у квітні 1902 року. У тексті закладеної у фундамент таблички значилися імена Миколи ІІ, опікуна навчального округу Сольського, губернатора Левашова, міського голови Пашутіна, членів міської управи Рутковського, Макарова, Михайлова, Кеслера, членів будівельної комісії гімназії Цицерошина, Волохіна, Лелюка, Рижикова, Соколова-Бородкіна, міського архітектора Кишкіна.
Через два роки, на Хоминому тижні, за участі представників усіх навчальних закладів, адмінустанов, батьків учениць, багатьох запрошених відбулося урочисте освячення збудованого приміщення. Перед богослужінням присутні оглянули просторі світлі класи, актовий зал, милувалися ліпним оздобленням. Форма новобудови у вигляді подвійної літери "Т" обґрунтована прагненням віддалити класні помешкання від дороги. Ці та інші, на думку херсонських і одеських чиновників, надмірності та "вичурность" будови, які робили її дорогою, активно захищав на рубежі століть архітектор Олександр Лишневський. Вагомим був внесок у будівництво міського голови Олександра Пашутіна, який водночас очолював опікунську раду гімназії та комісію зі спорудження її приміщення.
Невдовзі із новосіллям колектив привітав губернатор Херсонщини Левашов, відвідавши уроки у початкових класах та розписавшись у візитній книзі. Ще за кілька днів з новобудовою ознайомився опікун Одеського навчального округу Сольський. Повернувшись до причорноморського міста, він у листі висловив подяку керівництву Єлисаветграда та гімназії, зазначивши: "Споруда ця може бути віднесена до кращих приміщень подібного роду не лише в Росії, а й взагалі на континенті. На спорудження його були витрачені досить значні суми як міським управлінням, так і опікунською радою гімназії, котрі, крім цього, вклали немало праці на те, щоб означені суми були використані найбільш доцільно і правильно". Згодом біля закладу розбили сад, поставили гарний паркан, влаштували фонтан.
У часи Першої світової війни тут розміщувався госпіталь російської армії, радянські музичний комітет і музейне фондосховище, відділ освіти, червоноармійський лазарет, потім – українська гімназія. Згодом на початку вулиці Шевченка почергово діяли педтехнікум та інститут соціального виховання. На початку Вітчизняної війни тут знову розміщуються червоноармійський, а в період окупації – німецький госпіталі. В мирний час у держпедінституті ім. О.С. Пушкіна готували учителів. Перед входом стояли пам’ятники Леніну й Сталіну.
Сьогодні у старому, вічно молодому приміщенні навчаються студенти історико-правового та психолого-педагогічного факультетів, розміщено канцелярію ректора, бібліотеку, адмінгоспчастину та їдальню держпедуніверситету ім. В. Винниченка. В актовому залі відбуваються концерти, зустрічі з відомими людьми, вистави молодіжного театру "Резонанс". Його стіни пам’ятають виступи В. Чорновола, Є. Марчука, Л. Кравчука, патріарха Філарета. На майдані височить монумент Винниченку. Біля нього молодь співає “Ще не вмерла України ні слава, ні воля!”. Насичується енергією сонячного червня. Приміщення вабить до себе абітурієнта - 2014.
Сергій ШЕВЧЕНКО,
доцент КДПУ ім. В. Винниченка
