Дехто з моїх студентських друзів іще в середині 80-х років минулого століття захоплювався поезією Богдана-Ігоря Антонича. Та його твори загалом не були популярними у ті часи. Запам’яталося хіба що контраверсійне «Антонич був хрущем і жив колись на вишні…»
Але ось його вірші зазвучали в обласному художньому музеї у виконанні студентів та старшокласників нашого міста і вразили свіжістю й гостротою образної мови, сучасністю мислення, інтелектуальною наповненістю, що далеко не завжди присутні в поезії. Молодь читала вірші під час відкриття фотодокументальної виставки, присвяченої 110-річчю цього дивно обдарованого поета з Лемківщини.
Кропивничани вже мали сердечне знайомство з цим краєм під час перебування у нашому місті восени минулого року Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка під керівництвом нині лауреата Шевченківської премії Ростислава Держипільського. Тоді драма-концерт лемківської пісні «Вигнані з раю» у виконанні заслуженої артистки України Галини Баранкевич дуже емоційно і зримо представила українцям-степовикам трагедію горян.У 44-му році уряди Польщі та радянської України взялися переселяти лемків із місць їхнього споконвічного проживання у обмін на польське населення. Під час операції «Вісла» постраждало більше півмільйона українців. І тодішній, і нинішній проекти, тривали за сприяння обласної організації ВУТ «Просвіта». Зворушливі лемківські пісні цього разу прозвучали у виконанні молодої співачки Наталі Шевченко (музичний супровід Ольги Терещенко),
Виставу представила науковий співробітник філії Львівського музею історії релігії музею-садиби Антонича, що знаходиться у його рідному селі Бортятині, Ольга Дядичук. Тут же, в обласному художньому музеї, відкрилась і виставка релігійного живопису “Вишенські маляри XVII-XVIII ст.» із фондів музею релігії. Заступник директора цього музкю Зоряна Білик наголосила, що одне із завдвнь їхнього музею – утвердження і розвиток міжконфесійного діалогу. Тож виставка релігійного живопису демонструвалась і у кількох храмах Кропивницького.
Батько поета Богдана-Ігоря Антонича був священиком, одним із тих, хто не лише здійснює релігійні обряди, а є й своєрідним лідером громади, її духовним провідником. І хоча уже виповнилося 140 років з дня народження отця Василя, у Бортятині досі бережуть добру пам’ять про цього незвичайного священика. Свого часу він так і не перейшов у Московський патріархат, залишившись вірним Українській греко-католицькій церкві.
А його обдарованого сина Бог забрав дуже рано. Богдан-Ігор Антонич пішов з життя двадцятивосьмирічним через тяжку хворобу. Мимоволі напрошується асоціація з нашим Василем Симоненком, якому було відміряно долею такий же короткий шлях. І обоє вони не лише залишили слід в літературі, а й справили вплив на творчість своїх наступників.Своєрідний погляд на поета очима поета представила відома авторка та науковець зі Львова Мар’яна Кияновська. Вона зазначила, що нестандартна образність творів Антонича породили багато нових поетичних форм. Свого роду наступниками його пані Мар’яна назвала Ігоря Калинця та Юрія Андруховича. Вона зауважида, що поезію Антонича важко читати, не знаючи хоча б чотири століття європейської культури. Тим більше, здивувала учениця шостої школи Наталя Ковальчук, яка представила на диво глибокий аналіз і осмислення творчості Богдана-Ігоря Антонича. Поета, що наближає нас до Європи.
Світлана ОРЕЛ
