Шостого серпня нашому відомому землякові скульптору Вікторові Френчку виповниться сімдесят років, більшу частину з яких він присвятив створенню для нашого міста, а також інших населених пунктів Кіровоградщини й загалом України неординарних скульптурних робіт – пам’ятників, бюстів, пам’ятних дощок.
Віктор Васильович – член Національної спілки художників України, лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція» та перший лауреат міської художньої премії імені Бориса Вінтенка. Він – надзвичайно працьовита людина, тому в скульптурній майстерні днює й ночує, трудячись над своїми роботами, переважно кількома одночасно. Завдяки його майстерності, некорисливості (майстер часто береться за роботу навіть без завдатку хоча б на необхідні матеріали) й відповідальності замовників у нього не бракує, тож скульптор майже весь час займається улюбленою справою – обмірковує ідеї, створює ескізи, макети, а згодом втілює в життя свої творчі задуми…
Народився ювіляр у селі Підзамочку Тернопільської області. Там же, пасучи на вигоні худобу, до своїх десяти років ліпив з хлібного м’якуша різноманітні фігурки так, як то підказували йому закладені в нього чи то Природою, чи Богом неординарні художні здібності. Певно, це доля, що їх помітив в учневі сільської середньої школи за п’ять кілометрів від районного містечка Бучача художник Омелян Ментус, котрий тоді саме відкрив у райцентрі дитячу художню школу і прищепив дитині непроминальну любов до скульптури. Цей же наставник порадив хлопцеві після чотирирічного навчання в районній художній школі вступити до Республіканської художньої школи для обдарованих дітей у Києві. Там, на скульптурному факультеті, Віктор багато чого вагомого в мистецтві перейняв від своїх нових наставників. Особливо від Надії Косаревської, яка викладала скульптуру. А в Київському державному художньому інституті, куди згодом вступив здібний юнак, своє ремесло він здобував і вдосконалював під орудою дійсного члена Академії мистецтв СРСР народного художника СРСР Михайла Лисенка, який навчався в скульптора, художниці й педагога Елеонори Блох, учениці знаменитого французького скульптора Огюста Родена.
Віктор Френчко став сто шостим – і останнім – випускником інституту, якого встиг навчити мистецтву пластики Михайло Лисенко. Із шести випускників курсу народний художник України скульптор Галина Кальченко відзначила саме Віктора, давши найвищу оцінку його дипломній роботі «Борці». Вона сказала, що це особливий дар – наявність пластичного мислення, яке особливо яскраво проявляється у створенні саме багатофігурних композицій. Талановитому випускникові пропонували лишитися працювати на кафедрі в рідному інституті. Однак він прийняв запрошення із тодішнього Кіровограда і приїхав працювати до нас. Значну роль при цьому відіграла обіцянка місцевої влади надати вже одруженому молодому спеціалістові житло й майстерню. Та у власну квартиру, куплену за свої ж гроші, Френчки в’їхали лише через п’ять років. З майстернею теж не склалося. Доводилося тулитися по різних кутках доти, доки молодого скульптора не запросив працювати в тандемі у його майстерні інший місцевий відомий скульптор, який, на жаль, уже відійшов у вічність, – Аркадій Мацієвський. Разом із цим метром молодий митець створив свій перший великий витвір – пам’ятник воїнам-червонозорівцям.
Про працездатність і талант митця свідчать створені ним самостійно та у співавторстві і встановлені в Кропивницькому та інших містах і селах пам’ятники, пам’ятні знаки червонозорівцям, правоохоронцям, козакам, полеглим солдатам і скорботним матерям, Петрові Вересоцькому, першому трамваєві в Єлисаветграді, погруддя Євгена Маланюка й пам’ятник Надії Тобілевич-Тарковській та багато інших монументальних робіт. А ще – десятки меморіальних дощок. Зокрема, майорові Вихору, підпільникам, Арсенієві Тарковському, Дем’янові Бєдному і Євгенові Маланюку, Генріхові Нейгаузу, Каролеві Шимановському й Олександрові Пушкіну, Леонідові Кравчуку, Валерієві Гончаренку й Наталі Ленгауер, Іванові Шепетову, Миколі Смоленчуку й Віталієві Ципіну, Семенові Тютюшкіну, Валерієві Дейнекіну й іншим видатним людям. Не цурається майстер і малих форм – пам’ятних медалей. У його доробку, наприклад, є зображення корифеїв першого українського професійного театру, Василя Сухомлинського, Дмитра Чижевського, Володимира Винниченка, Марії Заньковецької, Анни Ахматової, Степана Бандери та В’ячеслава Чорновола. І це зовсім не повний перелік створеного майстром в останні десятиліття.
Протягом декількох же останніх років Віктор Френчко – пам’ятний знак українському військовому й громадському діячеві, старшині Армії УНР, письменникові Юрієві Горліс-Горському (Юрій Городянин-Лісовський), пам’ятники-бюсти українському корабельному інженерові, суднобудівникові, авторові проєктів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, морських аеропланів тощо, першому українському авіаторові, громадському й політичному діячеві Левкові Мацієвичу, а також українському військовому діячеві, отаманові Степової дивізії, Головному отаманові Холодного Яру Костянтинові Пестушку й українському пророкові й генію Тарасові Шевченку. За цей же час скульптор створив меморіальні дошки фотожурналістові Василеві Ковпаку, педагогові Василеві Сухомлинському, літературознавцеві Леонідові Куценку, головному художникові обласного театру ляльок Василеві Остапенку, художникам Борисові Вінтенку й Анатолієві Добролежі, лікареві Ганні Шандрі, благодійниці Ганні Дмитрян. Зараз Віктор Френчко працює над меморіальними дошками нашим знаним землякам історикові й краєзнавцеві Петрові Кизименку, учасникові повстанської боротьби в лавах УПА, ветеранові правозахисного руху на Кіровоградщині та почесному громадянинові міста Кропивницького Семенові Сороці та двом курсантам польського походження місцевої кавалерійської школи початку минулого сторіччя.
Віктор Френчко у свої літа зовсім не схожий на зажуреного пенсіонера, бо таким і не є. Його майстровиті руки й неординарна творча думка ще подарують Кропивницькому й світові чимало вартісних мистецьких витворів, якими милуватимуться люди. Бажаємо йому здоров’я, наснаги й бадьорості, бо цілеспрямованістю, ініціативністю й здатністю до виношування нових, оригінальних ідей та їх втілення ювіляр може поділитися з багатьма іншими своїми молодшими колегами.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО, Фото Олександра ШУЛЕШКА
